Або погибель, або
 перемога -
Сі дві дороги перед            
нами стане...
Котра з цих двох            
нам судиться            
дорога?
    Д  а  р  м  а!
Повстанем, бо душа повстане.

    Леся УКРАЇНКА

Липень-серпень 2003 року
ПЕТРО МАХ
З БІОГРАФІЇ НАШОГО РОДУ
Перше враження, коли розгорнеш цю книжку, – запах Волині. Чи то п’янкий аромат мови. помережаної поліською говіркою, чи зрима мозаїка в ліпленні образів, котрі виростають на тлі страшних подій, що їх довелося пережити людям Лесиного краю у вихорі другої світової війни.
За стильовою манерою “Дикий брід” продовжує попередню книжку Петра Маха “Гостини в матері” – цікаву оповідь про маловідомі або ж зовсім не знані сторінки з життя й творчості Лесі Українки. Пригадую, скільки тривог свого часу вона принесла автору й видавцям – в горезвісну добу, коли у такій природній любові людини до рідного краю вбачався націоналізм. Книжка засвідчила: Леся Українка – насамперед національна поетеса, яка бачила Україну демократичною, з європейським статусом державою, а українську культуру підносила до рівня світового.
Головні герої “Дикого броду” виросли в Лесиній духовній оселі. Тут передано атмосферу опору й протесту проти насильства в нашому західноукраїнському регіоні, змальовано витоки, з яких починалася визвольна боротьба в цьому краї, партизанський рух 1924–1944 років. У коротенькому передньому слові до книжки Віктор Кава пише: “В романі багато боїв, багато смертей. Ви не раз здригнетеся, читаючи про звірства фашистів на окупованій землі, скрушно вболіватимете, коли нелюди чинитимуть розправу над родинами Негод, Янеком Мазуреком та його маленькими сестричкою та братиком. Водночас вас захопить героїзм юних, які опинились на вогняних дорогах Великої Вітчизняної...”
Високими поняттями національної гідності і поваги до інтересів інших народів поєднані герої роману – українець і поляк, росіянин і німець, єврей та узбек – люди єдиного табору, об’єднані ненавистю до жорстоких тоталітарних режимів Гітлера й Сталіна.
Діти на війні. Що може бути страшніше, жорстокіше? І от ми дізнаємося про окремі “діяння” уславлених партизанських командирів, котрі лицемірно кричали високі слова й не завжди виправдано посилали в пекло війни дітей, притім без роздумів, без вагань, без сумнівів...
А скільки ми начиталися про “непогрішимість” сталінських командирів, про їхню надлюдську “стійкість характеру”. Виявляється, і мужні ватажки сумніваються, помиляються, як герой П. Маха капітан Бринський. Звичайний, не “бронзовий” чоловік, який не втратив сумління – тому й страждав. Більше того, “...цінуючи Федорова (двічі Героя Радянського Союзу – Т.П.) як досвідченого організатора партизанського руху на Україні, Антон Петрович, проте, не сприймав його зверхнього тону, небажання  вислуховувати вагомі аргументи інших. Бринський не знав, що живило цю федоровську зарозумілість. А уроки Олексій   Федорович  отримував зверху й старанно реалізовував їх на ділі. Перебуваючи в Ставці, він зрозумів, що там “не завжди шириною ерудиції, а висотою владного голосу вимірюють події та й стосунки між людьми, перейняв цю методу”. Чув, як вождь різко обривав оповідачів, затягуючись люлькою, через плече кидав контр-питання, котрі одних тут же буквально паралізовували, а іншим надавали неждану   фору. Конфлікт між Бринським і Федоровим у творі виростає з світоглядної філософії двох антиподних фігур на сталінській кривавій шахівниці.
Достовірно виписані в романі образи братів Грицька і Бориса Негод, Янека Мазурека. Багато подій вбирають їхні серця, хлопчики наче висвітлені зсередини. Є про що подумати, над чим поміркувати читачеві. Бо книжка, звичайно, неоднозначна.
Віриться, що “Дикий брід” матиме своє продовження, бо в романі вже контурне визначена нова тема.
Таміла ПАНЬКО,
«Літ. Україна». - 1991. - 7 лютого
Нова збірка поезій Петра Маха
Майже сорок років тому побачила світ перша поетична збірка нині відомого далеко за межами Волині письменника, активного громадського діяча Петра Маха «Перші промені». Відтоді у його творчому доробку з’явилося півтора десятка книг поезій, прози, публіцистики. Петро Мах не кабінетний письменник, він завжди, в усі часи був у вирі життя, надто ж нині, після народження незалежної України. Він, певно, на якийсь час навіть відклав своє поетичне талановите перо, взявшись заділа громадські, очолив Конгрес інтелігенції Волині, з головою поринувши в справи, які служать розбудова утвердженню незалежної України. І не лише сам, як то кажуть, тягне плуга на громадській ниві, а й прилучає до святого діла інтелігенцію краю.
І все ж у періодиці час від часу з’являлися нові поезії Петра Маха, наснажені неординарними подіями сьогоднішніми й героїчного минулого України, ліричними мотивами, притаманними автору упродовж багатьох літ його творчості. Нині шанувальники письменника мають приємність ознайомитись з його творчим доробком останніх літ, зібраним у поетичну збірку «На білих крилах рушників».
Не таке вже й поширене нині явище – вихід у світ нових книг. Можливо, й тому поява прозової чи поетичної збірки стає подією неординарною, викликає великий інтерес громадськості. Це можна сказати і про нову поетичну збірку Петра Маха «На білих крилах рушників». Інтерес до нової книги зібрав у актовому залі Волинського університету імені Лесі Українки не одну сотню людей. Прийшли викладачі вузу, представники численних громадських товариств і об’єднань, бібліотечні працівники, активісти Конгресу інтелігенції, друзі, шанувальники творчості Петра Маха.
Відкрив поетичний вечір ректор університету, професор, доктор наук Іван Олексеюк. Він щиро привітав письменника з виходом його нової книги і побажав успіхів на творчій і громадській ниві. На вечорі був присутній народний депутат України, академік Національної Академії наук Микола Жулинський. Він високо оцінив творчий доробок Петра Маха, його подвижницьку працю в ім’я розбудови незалежної України. Микола Жулинський зазначив, що вихід нової книги – це подія духовного значення і великого громадського звучання. В своїй новій книзі Петро Мах постає перед читачем і як поет традиційний – тобто продовжує оспівувати красу рідного краю, любові, і водночас читач відкриває для себе і нові грані його обдаровання – гостро-сатиричного. Академік Микола Жулинський не лише вів мову про Збірку «На білих крилах рушників», а й докладно аналізував творчий доробок Петра Маха, наголошував на його активній життєвій позиції.
Побратим по перу письменник Іван Чернецький запрошував до. слова друзів Петра Маха студентських літ, людей, з якими невтомно трудиться він на громадській ниві нині. Тепло і щиро говорили про письменника, його творчість, громадську роботу професори Волинського університету Мар’ян Качмар, Олександр Рисак, директор школи зі Львова Іван Ейфлер, медики Іван Сидор, Євген Шимонович, заступник голови облдержадміністрації Сергій Шевчук, голова Волинської організації Спілки письменників Василь Гей. голова Братства Андрія Первозваного Андрій Бондарчук, редактор газети «Віче» Василь Простопчук та інші.
На вечорі линули пісні на слова Петра Маха у виконанні «народного артиста України Василя Чепелюка, солістки філармонії Зої Комарук. Олексія Онишка. Вірші з нової збірки поета прочитали актриса обласного театру Світлана Органіста, головний бібліотекар обласної наукової бібліотеки Ольга Кириченко, заступник директора Луцької школи-гімназії № 4 В’ячеслав Луцюк.
Шанувальники творчості Петра Маха говорили йому щирі слова вітань, добрих побажань, вручили букети квітів, висловлювали сподівання на зустріч з його новою прозовою чи поетичною книгою.
Вийшла збірка у Луцькому «Надстир’ї», а видрукувана у Рівному. Важко сказати, чому видавці вирішили обійтися без коректора. Такого числа помилок у віршах ще не доводилося зустрічати. В тому примірнику, що я купила, їх виправлено ручкою. Не думаю, що це буде зроблено в усьому заявленому 5-тисячному тиражі збірки. А якщо навіть так, то все ж приємного в цьому мало. Це якраз той випадок, про який кажуть: «Ложка дьогтю в бочці меду».
Анастасія ФІЛАТЕНКО.
Завжди на передньому краї
Петру Маху – 50 років
Майже тридцять років безперервної літературної, праці – з гарячим серцем, з повною віддачею себе громадянському обов’язку, завжди на передньому краї великих подій у житті рідної країни. Таким ми знаємо письменника Петра Маха.
Перегортаєш сторінки  його багатьох книжок – поезії та прози і дивуєшся невтомній енергії творчого духу, прискіпливій допитливості автора, вмінню бачити все власними очима, нестримному потягу й любові до людей, в ім’я братерської з ними солідарності.
Творча біографія   Петра  Маха розпочалася в середині 50-х років. Учень Луцької   середньої школи № 1, а згодом студент Львівського університету на сторінках волинської обласної і львівської  молодіжної  газет з 1954 року друкує свої вірші, які згодом, у 1958 році видає окремою книжкою під назвою “Перші промені”. Аналізуючи твори поетів-новобранців – В. Бровченка. О. Богачука,   В. Лучука, М. Ткача, Андрій Малишко   тоді тепло   відгукнувся й про   вірші П. Маха, акцентуючи увагу на свіжості його поетичного   бачення, схильності до яскравої метафоричності    конкретного   поетичного сприйняття.
Ці особливості кращих творів першої книжки були, гадаю, обумовлені тісним зв’язком молодого автора з природою, людським середовищем. П. Мах уже тоді вмів давати  замальовки природи широкими мазками, використовуючи при цьому різні художні прийоми, несподівані зорові асоціації:
Черкнула хвилі ластівка метка
І у гніздо під кручею влетіла,
Враз гримнуло з-за дального горбка
І синя блискавка замиготіла.
А потім дощ на кручі, на дубки,
І гримкотіння й спалахи у зливі.
(“Черкнула хвилі ластівка метка”).
Вірші-замальовки,  вірші-образки, які склали  переважну більшість сторінок цієї книжечки, цікаві не тільки, тому, що в них розкриваються юнацькі почуття, переживання поета,  “людини від землі”, його  залюбленість у той світ, про який він намагається розповісти. Вони вражають ще й чимсь неповторно земним, тихим  і цнотливим, по-справжньому рідним, і багатозначним. Характерно, що вже тоді поет узяв з собою в життєву дорогу як одне з найдорожчих почуттів – любов до людей праці, до тих, що оновили й перебудувати життя на   західноукраїнських землях.
Про другу збірку П. Маха “Поезії” широко заговорили. Критики відзначали., оригінальну форму його віршів, сміливість думки, аналітичність роздумів про нашу сучасність та її невідкладні проблеми, про те, що він, не зрадивши собі, зумів стати дещо іншим, не повторився, а пішов далі. Погляд поета на світ і на людей став мудрішим, вірші логічно глибшими й проникливішими.
Другу й вихід третьої книжки П. Маха розділяє  доволі тривалий відрізок часу, вщерть наповнений журналістською й видавничою діяльністю. Зустрічі з людьми різного віку та професій, навчання на творах Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, збирання й студіювання народно-пісенних скарбів та історії краю – все це, безперечно, розширило творчі обрії молодого письменника, посилило активність його громадянської позиції, надало його поезії публіцистичної загостреності, а водночас змусило шукати місткіших форм вислову думки. П. Мах, відтак, вдається  до астрофічних конструкцій, верлібра і можливостей пастелі – стислої літературної композиції, у якій спеціально згущеними, виразними штрихами, психологічно насиченими мазками передає почуття й настрої, філософські роздуми.
Так. у книгах “Пісня кленів” (1965), “Поклін Джоконд” (1968), “Вікна” (1971) в маленьких за обсягом – дві-три сторінки кишенькового формату – новелах, оповідках, етюдах,   нескладних   сюжетами, стриманих інтонацією і манерою розповіді, він зумів передати світ  різких соціальних перепадів. 
Із всієї різнорідності душевних станів і людських долей, захоплених виром подій, поет найчастіше вдається до екстремальних,  звертається до долей, в яких з особливою рельєфністю розкрились мужність, гуманізм, гордість і життєлюбство радянської людини. Так, у перших двох книгах   він славить згорьовану матір, яка втратила на війні трьох  синів і не зламались (“Сволок”), радянського офіцера, який, рятуючи в Берліні німецького хлопчика, втратив зір (“Батькові очі”), незрячого вчителя, який  не скорився долі, а й далі несе дітям промінність знань (“її руни пахли каштаном”). Поет звеличує красу любові,  вірності   (“Полонянка”), порушує важливі  морально-етичні питання (“Сусіди”, “Визвіл”).
Широка гама почуттів і настроїв проймає й книжку “Вікна”. І тут поет схвильовано і емоційно гостро сповідається в своїй любові й ненависті, радості й смутку, в щасті й горі. Від конкретних зорово-слухових асоціацій йде він до ускладненості образів, до  масштабності мислення, поглиблює органічність використання фольклору, сміливіше синтезує (навіть в одному образі) реалістичне й романтичне. Образи, то зустрічались раніше, набули в книжці нових якостей. І це свідчить про поступ поета. Недаром же про пастелі П. Маха тепло відгукнулись М. Рильський і О. Гончар, а С. Крижанівськнй та М. Гнатюк віднесли його збірки “Пісня кленів” і “Поклін Джоконді” разом з “Тополею” В. Коротича та “Обрієм на крилах” В. Лучука до кращих книг року.
З середини 70-х років у ліриці П, Маха починають з’являтися нові прикмети: стає строгішим, ощадливішим, лаконічнішим, поступово звільняється від описових і риторичних зайвин його вірш. Це не стільки філософська лірика, як  іноді визначає такі вірші покваплива критика, скільки просто – роздумлива поезія тієї пори людської і творчої зрілості, в яку вступив автор. У цьому переконують нас його збірки “Світанкові роси” (1973), а особливо “Посвіт” (1979) та “Плеса” (1981).
Як і раніше, поет звертається до образу Вітчизни. Батьківщина поета, яку бачить не тільки в весняному цвітінні, а й в часи страшного воєнного лихоліття: його дитяча пам’ять, обпалена війною, зберегла все до дрібниць.
Крізь усю лірику П. Маха проходить образ матері, простої селянської жінки, що навчила ліричного героя  “одним крилом літати”. Від книги до книги образ цей  конкретизувався, набував нових рис, щоб у творах останніх років, зокрема в поемі “Банка Посейдона”, вирости до широкої масштабності:
Мені дала ти сонця цвіт –
Тому стрімкий і мій політ
До обрію ясного...
Людей правдивих – океан,
І їм складаю я пеан,
Що народивсь від дня твойого.
З перших книг  увагу П. Маха полонили люди переднього краю, ті, хто виніс тягар війни, відбудови і хто досяг сучасних вершин. Ось чому й краса, яку утверджує поет, по-справжньому розкривається   лише тоді. коли проходить значне випробування, бо саме в ньому виявляється міцність і справжність людини, гідної свого високого покликання – “бути людиною на землі”.
У віршах про минуле й сучасне України, про життя людей за рубежем, у ряді творів-присвят Лесі Українці, А. Кримському, О. Чіладзе  особливо переконливо виявився суспільний темперамент та інтернаціоналізм П. Маха.
Значне місце в набутку письменника займає інтимна лірика. Вона милозвучна, музична. До того ж – світла, сповнена сонячних барв, співучої радості. У ній немає світлотіней, а переважають  прості й точні метафори, гранично  викінчені образи. Любов поета – земна, обумовлена великим змістом нашого радянського життя. Природно, що ряд віршів П. Маха – “Ожини”, “Зозуленька”, “Вилітали орли”, “Лесина пісня”, “Лілія” та інші покладені композиторами  на музику ввійшли в репертуар багатьох колективів.
Пейзажні твори  П. Маха одухотворені, різнобарвні кольорами і глибоко патріотичні за своїм спрямуванням. Вони завжди доповнюють і посилюють силу людського почуття, спів квітучої природи і почуття закоханої душі зливаються в таких творах, як “Вийшла до криниці”, “Калина”, “Я в літню ніч”, “І цілували бджоли” та інші.
Плідно працює П. Мах в прозі. Його повість “Віра Глод” (1966), книга оповідань “Гостини в матері” (1971) поєднали в собі документалізм, хроніку з творчим домислом,  виявили вміння автора органічно сплавляти долі конкретних людей з долею всього народу, їх особисті турботи з соціальними закономірностями часу. Особливо тепло сприйняті читачем оповідки про Лесю Українку, духовну наставницю автора. Використовуючи факти з Волинського періоду життя поетеси, буйний поліський фольклор – перекази й легенди П. Мах провів читача тими місцями, де гартувався і мужні в її талант, познайомив з тими людьми, з якими  доля звела її – з І.Франком М. Павликом, Марією Заньковецькою, М. Лисенком, М. Старицьким та ін. З віршових, прозових творів, що складає названу книжку, постає цільний образ письменниці-революціонерки, самовідданого борця проти світу несправедливості насильства.
Великий інтерес читачів викликав роман-хроніка “Вруна”. Твір утвердив своє добре громадянство. І сьогодні важко уявити волинський розділ української прози без цієї книги, з її поліськими пахощами, з поетичними легендами, а передусім персонажами-волинянами, з-поміж яких не забудуться ні Данило Макаревич, Надійка Тарасюк, Домна Гордіюк, Василь Свиридюк, ні Калістрат Бичук та Влас Мизинець – достовірні герої славнозвісної Колківської Першотравневої демонстрації 1935 року. Відрадно, що в тканині цього твору, в подиху його героїв відчуваємо людей, автору близьких і дорогих, місцевість, сходжену його ногами, пісні, ним самим виспівані. Герої роману – люди різні характерами, але єдині в своїй ідейній переконаності й меті – відстояти свободу, возз’єднатись в єдину Україну.
Перу П. Маха належать десятки газетних публікацій, есе, нарисів. Відомі виступи П. Маха – критика. Його статті про Лесю Українку, Власа Мизинця, Ганну Жежко, О. Гончара, І. Степанюка, літературне життя Бурятії, рецензії і твори молодих  відзначаються глибоким розумінням тенденцій і закономірностей розвитку сучасної літератури, пройняті громадянською турботою про її нинішній стан і майбутнє.
З немалим ужинком, у розповні творчих сил прийшов до свого 50-річчя відповідальний секретар Волинської обласної організації Спілки письменників України Петро Мах, нині відомий поет і прозаїк. Не будемо ставити питання, в якому жанрі він найбільше знайшов себе: письменник – бо в дорозі, в шуканнях, сповнений нових задумів, нових дерзань.
Микола Дубина
«Радянська Волинь» 1984. - 25 травня
БІЛЯ ЧИСТИХ ДЖЕРЕЛ
У свій час Володимир Маяковський сказав, що поезія – це вічна поїздка в невідоме. Так, художня література, як і мистецтво взагалі, то вічний пошук. Відомий волинський поет і прозаїк Петро Мах свідомий цієї істини, і тому перебуває в невпинних пошуках нових тем, проблем та шляхів їх художнього осмислення.
Свідченням цього є нова поетична збірка Петра Маха “Крайполе”, котра побачила світ у видавництві “Радянський  письменник”  Минуле і сучасне, любов  і ненависть, подвиг і безсмертя, народ і Батьківщина, праця й пісня – цілий частокіл розмаїтих проблем,   думок, почуттів та образів знаходимо ми в цій книжці, що складається з розділів “Ріка мого батька” та “Зірка над стежиною” .
Картини чарівної природи рідного волинського  краю в усій її бентежній красі постають перед нами з рядків поезій. Для поета дорогим над усе і найближчим серцю є наш край, рідна Волинь,  де він виріс і змужнів. Для нього навіть “магнолії запах п”янкий, не дорожчий від лілій з ріки, в очеретних заплавах Полісся” (“Я до Гагри, на диво, не звик”). І де б не перебував митець, він завжди “душею журавіє до Волині”. Щира й невимушена оповідь про неповторні волинські краєвиди нерідко поєднується в збірці з картинами історії поліського краю, спогадами про його героїчне минуле (“Яке повітря у лісах Волині,...”, триптих  “День над Стоходом”),
Любов до рідного краю, яка починається для поета, коли він ступає “на поріг Вітчизни”, до людей праці, котрі звеличують його своїм невтомним натхненним трудом, червоною стрічкою проходить крізь усю творчість поета. З глибокою  симпатією змальовує автор доблесну працю механізатора, хлібороба в своїх віршах “Чесний хліб”, “Колосок”. Віра в людину — її благородні невмирущі справи, що роблять наше життя світлішим, кращим і духовно багатшим, торжество правди, добра  і справедливості на землі виразно постають перед нами з рядків поезій “Я забираю ті слова з дитинства...”, “З любові люди виростають”  та багато інших. Глибокими роздумами про сенс  життя, філософським осмисленням різноманітних явищ буття, навколишньої дійсності пройняті рядки поезій “Що мене чекає?”, і “Думки під вечір”. Хвилюючим і зворушливим є вірш “І тобі було нелегко, тату...”, у якому йде мова про турботи двох поколінь, котрим довелося боротися за щастя, визволення Вітчизни, відстоювати її свободу й незалежність, а зараз боротися за мир, проти загрози нової війни.
Є в цій різнотемній збірці поезії навіяні спогадами дитинства автора (“Ріка   мого  батька”, “Мальва”) вірші, в яких вчувається відлуння Великої Вітчизняної війни (“Чайки”, “Балада  про знайдену могилу”), твори про чарівну силу і благотворний вплив мистецтва, музики на людину (“Грані”, триптих “Легенди і мелодії”). Особливе місце в новій книжці поезій Петра Маха посідають, твори, вістря яких спрямовані проти паліїв війни, що бездумно штовхають світ у прірву термоядерної катастрофи, вірші, в яких сконцентровані тривоги за долю миру на планеті (“Відповідь далекому адресатові”, “І земля, нове  зробивши коло...”).
Нова поетична збірка Петра Маха “Крайполе” відкриває нам нові обрії світобачення, нові пласти обдарування волинського поета.
С. Юхименко,
«Ленінська правда» 1984. - 18 вересня
НЕСПОКІЙНІ  ВЕСНИ  ПОЕТА
25 травня 60 років поету Петру Маху
У кожного з нас вона своя – чарівлива, невтомна і невблаганна зозуля часу. Кожному вона кує свої неповторні весни і літа, кожному пророчить свою долю, свою любов.
Зозуля Петра Маха, що закувала у його “Перших променях” (1958), звістувала про народження поета:
Ранесенько сива зозуля
На ставній вмостилась тополі
І, наче прозористі роси,
Довкола “ку-ку” розсипала.
Зігріте першими променями ранку, збуджене,  піднесене  зозулиним куванням, серце 24-річного юнака раптом спалахує високою мрією:
Так і я хотів би в хату кожну
Променем заглянуть полум’яним.
Що ж, мета благородна і прекрасна. Цілком зрозуміле максималістське бажання молодого автора. Тільки як цього досягти? Лише таланту й натхнення для цього мало. Однієї збірочки – теж, хоч і гріє вона душу читача простотою, ліризмом, щирістю таких поезій, як “Пастушки”, “Кували, кували зозулі”, “Голубі конверти”, “В полі”, “Йде землею збуджена людина”, “Серце”.  Слова тут  настільки прості, наскільки поетичні й точні, співзвучні характерові й настрою поста:
Йде землею збуджена людина,
А вгорі – блакить така безкрая...
І її квітуча Україна
Сонцем ранку ніжно зігріває.
“Окрилений любов’ю”, напоєний цілющими соками рідної землі, автор прагне “плугатарем лани будити”, тобто бути вірним своєму кредо, так сміливо й рішуче висловленому на початку життєвої і творчої дороги. Через два роки – нова збірка “Поезії” (1960), де ліричний голос поета. його привабливий, традиційний за формою , і змістом вірш наснажується, підсилюється лунали історії (“З минулого”, “На Княжій горі”, “Пісня про безсмертя”). Тут віршем “Лесин кадуб” Летро Мах розпочав свою сповідальну стежину до слова й образу Лесі Українки.
Розпустила бруньки двадцять п’ята весна,
А на скроні, як іній, лягла сивина.
Звідкіля вона,
Оця сивина?
........................................   
Ні, покину думки про свою сивину
І у пісню вберу двадцять п’яту весну...
Що для пісні вона,
Оця сивина?!
Коли порівнюєш ці рядки з багатьма віршами П. Маха, що увійшли до його наступних поетичних книжок, то здається, що писали їх різні автори. Поетові наче б затісними виявились рамки традиційного вірша і він звернув на шлях пошуку й експерименту, напевно, це пояснюється творчим неспокоєм автора, прагненням новизни, свіжого, образного слова. З радістю, сказати б навіть, жадібністю бджоли поет припадав до якогось нового, щойно почутого вислову і прагнув  використати його у творчості, видобути з нього нектар поезії. Це вдавалося не завжди, але вдалі образи й неологізми (посвітли, крайполе, росовиця, березозорість, невгамов’я) творили певне силове поле зацікавленості, своєрідний авторський імідж, (книги пастелей “Пісня кленів”, 1965, “Вікна”, 1971).
Результатом пошуку і творчого поступу письменника стала збірка новел “Поклін Джоконді” (1968) її містке, образне слово є природним продовженням його віршованих  пастелей та етюдів.  І просто шкода, що автор чомусь не продовжив цю примітну, перспективну лінію творчості. Перейшовши згодом на прозу  ширшого  масштабу, він змушений був або наступати на горло власній поетичній пісні (в епічного письма свої закони), або пробувати поєднати лірику й епос. Романи “Вруна” (1978) і “Дикий брід” (1990) яскраво це потверджують.
У вагомому літературному доробку автора помітне його публіцистичне слово, мовлене на захист нашої історичної пам’яті, рідної мови, національної культури.
З-поміж майже двох десятків книг Петра Маха помітними були “Гостини в матері”, 1971 (оповідання про Лесю Українку, адресовані дітям), “Плеса”. 1981 (збірка вибраних поезій), “Светелка”,  1986 (вірші та поема в перекладі російською мовою).
Наспівний, мелодійний ритм і настрій Махових поезій припали до вподоби відомим українським композиторам, стали основою низки пісень, серед яких упродовж кількох десятків літ не втрачають чару і свіжості широковідомі .“Ожини”.
Ось так у зеленому гіллі життя, над утомою шляху, над суттю й суєтою швидкоплинних днів накувала зозуля шістдесят весен.
Як і переважна більшість  літераторів, чиїй творчій долі судилося долати не лише опір слова, а й убивчий для митця ідеологічний тиск, Петро Мах час від часу сплачував необхідне при виданні книги мито у вигляді так званих віршів-паровозів, писаних нібито із власного бажання, та насправді – на замовлення й вимогу системи. Хочеться думати, що пора паровозного свисту в літературі, епоха цензорів і наглядачів безповоротно минула. Настала пора задуми (хоча б такої, яка присутня у ліричній мініатюрі “Відцілували бджоли медуницю” та багатьох інших віршах П. Маха, написаних і колись, і тепер). пора осмислення того, що було, творення того, що буде.
Василь ГЕЙ,
«Волинь» 1994. - 24 травня.
Світло синівського почуття
“Посвіт”. Так поет Петро Мах назвав свою книжку. Древнє українське  слово. Він знайшов його десь у волинському селі і виніс назву, як спалах  світанку, який відбивається в хвилі Світязя, як світло  нового життя, як сяйво людських сердець.
Назва книжки і є своєрідним ключем до тих поезій, які   ввійшли в нєї.
Петра Маха я знаю давно, стежу за його поетичним зростанням, і відчувається, як від книжки до книжки голос поета мужніє, набирає нових барв і тонів, як він знаходить і утверджує свою власну дорогу в країні поезії.
Нова книжка. Здавалося б, що поет, видавши роман, маю на увазі   “Вруна”, вже й забуде поезію, але ні. Якраз тут і відчувся, я б сказав, своєрідний зліт його до нових  осягнень.   В багатьох поезіях ми  відчуваємо    радість оновленої землі, те,  чим живуть його земляки. Поет не  замикається в вузьких рамках свого краю. Своїм зором він бачить те нове, що прийшло на Волинь і прокладає містки доброти до дружби і інтернаціоналізму;
Коні, коні – доріг
перелопіт, –
Бій за Віслу, Варшави
день.
І вечеря в мазурських
хлопів,
Де, здавалось, ніхто
не пройде...
(“Нива спогадів”).
Як відомо, майже   кожна   поетична збірка відкривається  програмною  поезією.  Такий вірш є і в книзі “Посвіт”.
Я на рідній землі
не пілігрим,
Не турист з оберемком
вражень, –
Я із неї росту антенами
рим
В світ, що думу сучасну
розкаже...
(“Мій космодром”).
Як своєрідно переплавлена тема космодрому! Ми дійсно відчуваємо,   що в поета, як і в тисяч  його сучасників, є отой   старт-майдан для  високих злітань у праці і пісні.
Невеличка мініатюра про пам’ять. Про цю пам’ять, яка завжди повинна бути в нашому серці:
Так, до Пам’яті зовсім
близько!
Не шукай випадкових тем,
Коли поруч живеш
з обеліском,
Що у долю твою росте...
Як економно сказано про те вічне, що у нашій душі жевріє, про біль нашої пам’яті, про те, як пролягає оця дорога з війни до сьогоднішніх днів. .
Коли говорити про жанрові особливості   книжки, то мені,  насамперед, хочеться наголосити на одному;   Павло Григорович Тичина започаткував в українській поезії такий прекрасний жанр, як пастель. Відчуваючи глибоко живопис, він словом  малював дійсно пастельними барвами своє відчуття і природи, і порухів людського серця, і високих філософсько-громадянських тем.
Я знаю, що Петро Мах полюбив цей жанр ще з студентських років,   коли навчався  у   Львівському університеті. Ясно, що на цьому шляху десь були і втрати.   Але в   останній книжці ми справді відчуваємо, як автор цей жанр пастелі зробив своїм.  Характерна в цьому   плані поезія “Сніговидиво”.
І ще одне. Мені хочеться відзначити світлу і ніжну інтимну лірику поета. Вона чиста   і прозоре і часто проситься на музику. Недарма композитори звертаються до поезій Петра Маха і багато з них – відомі нині популярні пісні,  як, наприклад, “Питала мати в далини”, “Ожини”, “Вишивала мати   зозуленьку”, “Сон-трава” та інші.
В минулому критика застерігала Петра Маха   від надмірного захоплення неологізмами, маловживаними словами.   Адже вони, коли органічно не випливають з образного настрою вірша, тільки підривають його мовну   конструкцію. Поет врахував критику. Він більш вимогливо і вдумливо підходить до слова.
Книжка “Посвіт” – своєрідний схвильований   звіт поета перед людьми рідного краю.

Ростислав БРАТУНЬ.
«Радянська Волинь» 1980. - 19 березня.
Утвердження краси і добра
Перша збірка Петра Маха датована 1958 роком. І ось уже впродовж 23 літ він невтомно йде раз і назавше обраною дорогою, гостинно запрошує кожного на одверту і щиру розмову.
Нещодавно у видавництві “Дніпро” вийшла нова, тринадцята збірка поета “Плеса”, яка певною мірою є підсумковою.
Духовні виміри її доволі обширні. Адже йдеться у ній про Т. Шевченка і А. Міцкевича, Лесю Українку і А. Кримського, М. Рильського і А. Малишка, Йова Кондзелевича і М. Обезюка, Праксителя і небо матері, стародавні Фіви і Моцарта, Б. Олійника і чесний хліб; про смуглянку, яка вслухалася у Блока, і п’ять підлітків: із Лідіце, Орадура, Хатині, Кортелісів і Сонгмі; про Сапфо і... дівчину з оберемком вітру...
Ліричний герой книжки своє покликання вбачає у тому, щоб слугувати людям, робити їм добро, утверджувати справедливість.
Поет часто згадує минуле. Бо воно – неодмінна частина сучасного, своєрідний ген, що контролює розвиток високих моральних категорій – совісті, людяності, добра. Подумки вертаючи в “дитинства літа неповторні”, поет поглядає на минуле з розумінням закономірностей постійного руху й розвитку. Він сприймає поступ прогресу, цінує його, але водночас щиро прагне, щоб людина серед ентеерівського раціоналізму не розгубила своєї духовності, повсякчас дбала про небо своїх устремлінь.
Глибоким філософським змістом позначена поезія “Поріг”. Це він, поріг батьківської оселі, отчого краю, рідної Вітчизни, неначе камертон, настроює на високе і справжнє, немов материнські тривоги, оберігає від дріб’язковості, як вогонь, очищає від скверни. То ж не дивно, що ліричний герой поета повсякчас хвилюється і бентежиться, ступаючи на поріг Вітчизни. Ця ж настроєвість пронизує поезії “Журавліють слова...”, “Пам”ять”, “Знайди ту стежку, де Сковорода...”, “Небо матері”, “Відцілували бджоли медуницю” та ін
З рідної землі поет виростає антенами рим “у світ, що думу сучасну розкаже”. Бо його стартова площадка до світла, до сонця “виростає... між людьми”. Як і його Ленініана. Адже кожен, хто береться за цю велику тему, прагне доторкнутись до неї найчистішим почуттям. І, можливо, навіть не стільки додати щось до розуміння образу, скільки самому долучитись до високого і величного.
Деякі твори рецензованої книжки позначені безсумнівним автобіографіз-мом, який, одначе, не замикає поета у сферу лише душевних переживань. Скоріше, навпаки. Інтимне дедалі владніше веде до суспільного, вкорінюючись у соціальне і виростаючи з нього, наснажується вагомістю думки.
Особливо варто відзначити здобутки автора в жанрі пастелей. Продовжуючи традиції П. Г. Тичини, П. Мах знайшов свої барви, свою інтонацію у передачі відчуття природи, порухів людського серця і філософських узагальнень.
Його поетичні відкриття доволі свіжі, позначені яскравою авторською індивідуальністю. Тут і здивованість перед витвором природи, і захопленість генієм людських розуму й рук. Варто відзначити інтимну лірику поета, напоєну ніжністю і чистотою. Вона добре організована, вирізняється багатою мелодикою. То ж і не дивно, що чимало його поезій покладено на музику. А такі пісні, як “Питала мати в далини,..”, “Ожини”, “Вишивала мати зозуленьку” сприймаються немов народні. І в цьому найвища оцінка доробку автора.

Олександр Рисак.
«Жовтень». - 1981. - № 12
Така моя позиція
Зустрічаючись з щирим поетичним словом, дивуєшся здатності людини побачити в давно відомому  щось нове, незвідане, неповторне. Ці  маленькі  зернятка подиву, дбайливо кинуті постом у твою душу, ніби проростають  у ній нездоланним бажанням зоряного польоту, жагою прекрасного й вічного можливо, саме тому, підкоряючись владі поезії, знову відчуваєш себе юним, повним молодечої наснаги.
Справжня поезія – це ненав’язлива, щира й відверта розмова автора з своїми читачами. От і нова книжка віршів волинського поета Петра Маха “Крайполе” – це, насамперед, розмова про наше бурхливе сьогодення, задушевна, пристрасна.   Поет розкриває перед читачем свою “позицію й душу в тривогою овіяному   світі”,   ані на мить не забуваючи високого і гордого змісту слів, які кожен з нас виносить у безмежний світ життя з дитинства. Ці слова – Мати, Батьківщина, Вірність, Правда, Добро...
У своїй новій збірці Петро Мах ніби заново висаджує слова, що долетіли з дитинства. На якій би сторінці ми її не відкрили, всюди бачимо рядки,  пройняті вірою та любов’ю: вірою в людей і любов’ю до Батьківщини, вірою в життя і любов’ю до коханої. Саме з цих почуттів  народжуються слова та образи віршів “З любові люди виростають”, “Що зі життя без віри та любові?”, “А я у нього ніжності шукаю” та інших.
І в кожному своєму творі поет ділиться роздумами про сучасність і сучасника. Такі поезії, як “Акселерати”,  “Несподіване    запитання”, триптих “Легенди 1 мелодії” порушують питання про духовний світ сучасної молоді, викликають у кожного з нас почуття відповідальності за збереження людського в людині.
Читач знайде в збірці твори про красу рідного краю, велике щастя кохання. Вони проникнуті духом народної поезії, ліричністю пісенного слова.       

В. Бич,
«Мол. ленінець»,
1985. - 17 січня

Луцьк
Шопена, 11
тел. 2-42-37

Редактор Петро Мах
Засновник -  обласне управління культури та обласна наукова бібліотека.
Реєстраційне свідоцтво ВЛ № 070
від 16 червня 1995 року
Обсяг  - один друкований аркуш
Діапозитиви виготовлено компютерним відділом обласної бібліотеки для юнацтва - відповідальна зав. відділом Н.О. Читкайло. Набір та верстка - Борошук О.С.
Віддруковано з готових діапозитивів у Волинській обласній друкарні, м. Луцьк, проспект Волі, 27.
Газета вихолдить один раз на 2 місяці.
Замовлення №                                               Тираж 300