Або погибель, або
 перемога -
Сі дві дороги перед            
нами стане...
Котра з цих двох            
нам судиться            
дорога?
    Д  а  р  м  а!
Повстанем, бо душа повстане.

    Леся УКРАЇНКА

Січень 2010 року
НІНА ГОРИК
Біографія
Поетеса Ніна Горик народилася 7 вересня 1957 року в мальовничому селі Забужжі Любомльського району Волинської області.
Мріяла стати журналістом, письменницьку працю теж вважала професією. Однак після закінчення сільської школи в 1974 році стала студенткою філологічного факультету Луцького державного педінституту ім. Лесі Українки, бо це був найближчий вуз, де можна було вивчати літературу. Навчалась охоче, любила працювати в читальних залах бібліотек та профільних кабінетах вузу. Редагувала газету філфаку, відвідувала літстудію, організовану самими студентами. В ці роки й прийшло до неї поетичне слово. Писала багато. Саме в студентські роки відбулись перші серйозні публікації, зокрема у збірнику «Пісня і праця» виданому у Львові.
В 1978 році Ніна Горик закінчила філологічний факультет інституту з відзнакою. З тих пір в Головненській середній школі й почалася її трудова стежина на посаді вчителя української мови і літератури.
В 1979 році Ніна Петрівна разом з чоловіком оселилася у Ковелі. Викладала в міських школах № 7, 11, машинобудівному технікумі. З 1995 року – вчитель української мови і літератури загальноосвітньої школи № 1.
Вона бере активну участь в організації Товариства української мови імені Т. Шевченка. Відстоювала ідею незалежності України, дбала про розвиток національної культури, про утвердження рідного слова. На початку 90-х років організовує «Різдвяні зустрічі на Лесиній землі» за участю відомих людей краю, гостей міста Ковеля.
Саме в ці роки Ніна Горик інтенсивно займається літературною творчістю, багато працює над словом, активно виступає у пресі. В 1990 році з'явилася друком її перша добірка поезій «Волинь моя, воле...» у колективному збірнику «Айстри», який вийшов у видавництві «Радянський письменник». її поезії публікуються в обласних і республіканських газетах; загальноукраїнських виданнях: журналах «Дніпро», «Соняшник», альманахах «Вітрила», «Світязь».
В 1996 році у видавництві «Надстир'я» вийшла нова збірка її поезій «Територія слова». З 1995 року Ніна Горик - член Національної Спілки письменників України.
Поетеса плідно поєднує свою педагогічну працю з поетичною творчістю. У її доробку чимало цікавих дитячих віршів. Вся ця поезія освітлена трепетним відчуттям світу, який бачить дитина. Поетеса розкриває красу нашого краю, пробуджує любов до рідної землі. Адже гордість за свою націю починається, перш за все, з гордості за своє місто, село, школу, отчий дім.
В 1997 році видавництво «Веселка» видрукувало збірку поезій Ніни Горик для дітей під назвою «Погожою дниною над Україною».
В останні роки письменниця і педагог Н. П. Горик багато працює для школи. Створила посібник для вчителів «Тематичні розробки уроків з української літератури для 10 класу», який друкувався частинами у фаховому журналі «Дивослово». Посібник вийшов окремою книжкою у видавництві «Освіта». Продовжує працювати над створенням сучасних методик, бере участь у педагогічних дискусіях, круглих столах, читацьких конференціях.
В 1998 році випробувала свою фахову майстерність у Всеукраїнському конкурсі «Вчитель року» і стала його лауреатом. Вчителі м. Ковеля виявили довір'я Ніні Петрівні представляти педагогічну громадськість міста на з'їзді вчителів країни.
2001 року за високу майстерність і значний внесок у розвиток освіти області відзначена премією облдержадміністрації імені Лесі Українки.
2005 року вийшла друком ще одна поетична збірка Ніни Горик «Повернення Мавки», і цього ж року письменницю було обрано головою Волинської обласної організації Національної спілки письменників України. Зараз Ніна Горик проживає в місті Луцьку, викладає українську літературу в педагогічному коледжі та плідно працює на письменницькій ниві.
Твори
Волинь моя, воле...: Поезії//Айстри. - К., 1990. - С. 97-115.
Територія слова: Поезії. - Луцьк: Надстир'я, 1993. - 96с.
Погожою дниною над Україною: Вірші. Для дошкільного та молодшого шкільного віку. - К.: Веселка, 1997. - 14 с.
Тематичні розробки уроків з української літератури (10 клас). Посібник для вчителя. - К.: Освіта, 2002. - 353 с.
Повернення Мавки: Поезії. - Луцьк: Надстир'я, 2007. - 96с.
На ниточці родоводу. Вірші для дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку. - Волинська книга, 2007.- 28с.
Література про творчість Ніни Горик
Вербич В. «Пишу не тільки словом, але й кров'ю» / В. Вербич // Сім'я і дім. – 2006. – 22 червня. – С.4.
Гей В. Хай зів'яне ця квітка - терпець / В. Гей // Волинь. – 2005. – 1 лютого.
Горик Ніна Петрівна // Перлини педагогічної мудрості. – Луцьк, 2007. – С. 4 - 9.
Корнелюк Д. Ковельщини славні імена : нариси / Д. Корнелюк. – Луцьк : Надстир'я, 2001. – С. 166 - 167.
Мах П. Вербове серце у ліриці волинської поетеси / П. Мах // Літ. Україна. – 2009. –  №19. – С. 7.
Сахарук С. Благословляє весну в душі / С. Сахарук // Дивослово. – 2002. – № 10. – С.69 - 72.
Слапчук В. Гіркі меди невинної любові / В. Слапчук // Слапчук В. Політ механічної зозулі над власним гніздом / В. Слапчук. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2001. – С.53 - 55.
Хмелюк М. Слова до нас по-різному приходять / М. Хмелюк // Волинь. – 1994. – 6 жовт.
ПИСЬМЕННИЦЯ І ПЕДАГОГ
Бібліотекарів ВНУ ім. Лесі Українки з їх професійним святом привітала голова Волинської організації Національної Спілки письменників України Ніна Горик
Послухати живе слово прийшли не лише працівники храму книг, а й викладачі та студенти університету. В подарунок поетеса принесла і власні книги, і гарний настрій, і годи­ни незабутнього спілкування. Свою розповідь Ніна Петрівна поча­ла з коротенької подорожі в минуле, у рідне Забужжя, де ще ма­лим дівчам захоплювалася красою навколишньої природи:
То раптом відкриється зору незнане болітце,
Сотворене Богом із виводком диких качат..
Усе це - Волинь, моє благовісне Полісся,
На ньому і досі Всевишнього райська печать.
Варто наголосити і на тому, що за плечима цієї жінки - ще й 30-річний досвід педагога та неабиякі досягнення на освітній ниві, зокрема, звання "Заслужений учитель України". На запитання: «Хто Ви: швидше педагог чи письменниця?» – впевнено відповідає: «Не знаю, хто більше, але якби довелося почати життя спочатку, то нічого б не змінювала...»
Авторка посібників з української літератури, методичних публікацій в журналі «Дивослово» поділилася однією з найго­ловніших таємниць Учителя: «Школа вимагає повної самовіддачі та великої любові, а слово педагога має бути точним та чітким, і лише тоді учень вийде після уроку з новими знаннями та набутками». Розповідала про веселі трудові будні, дитячі казуси та курйо­зи, мистецтво викладання, а зворушила присутніх віршем-реалією із тих недалеких років, коли по півроку вчителі не отриму­вали зарплатні: "Роки й десятиліття за спасибі». Зал зірвався ап­лодисментами.
Завітала на свято й заслужена артистка України Галина Володи­мирівна Кажан. Подарувала поетесі теплі слова захоплення, вдячності, презентувала свої моновистави: «Маруся Чурай» та "Святая святих", записані на дисках.
Насамкінець усі бажаючі мали можливість взяти автограф, придбати книги, поспілкуватися з поетесою особисто.
Тетяна САСЮК та Тетяна СВЕРЕДА,
студентки Волинського
національного університету ім. Лесі Українки.
Басюк Т. Письменниця і педагог / Т.Басюк // Волинь-нова. – 2008. – №113. – С. 5
У ВОЛИНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ -НОВИЙ КЕРМАНИЧ
Творчі спілки
Сімнадцять років очолю­вав Волинську організацію На­ціональної спілки письменників України Василь Гей. За цей час відбулася кардинальна транс­формація у процесах книгови­дання і книгорозповсюдження, пережито чимало складних суто організаційних моментів у житті спілки, доводилося проклада­ти нові дороги в нових умовах. Як відомо, тривалий період для письменника проблемою номер один було видати книжку. Після того, як запрацювали регіональ­ні видавництва, поява нових ви­дань стала справою звичною, але видані в областях книжки зазвичай в областях і залиша­ються. Така собі ситуація ре­гіональної заблокованості. Та навіть і ті, хто проривається до столичних видавництв, залиша­ються без гонорару, тобто без оплати своєї праці. Нехтується авторське право, пошире­не інтелектуальне злодійство. Щоб за таких умов вистояти, не зрадити покликанню, пот­рібно мати не тільки хист літератора, але й чітку громадянську позицію і справді велику безкорисливу, а почасти й одержиму любов до слова. Волинська письменницька організа­ція не тільки вистояла, але й зросла чисельно (нині у ній 29 письменників). Свідченням її гро­мадянської позиції стали, зокрема, виступ на захист НСПУ і участь в позачерговому з'їзді, що проходив 28 лютого 2004-го року в Києві під відкритим небом.
Втім часові рамки доповіді Василя Гея на звітно-виборних зборах обласної організації НСПУ, що відбулися минулої п'ятниці, охоплю­вали три останні звітні роки. Головне: за цей час письменниками Волині ви­дано близько чотирьох десятків книг, а ще – три номери альма­наху «Світязь», збірники „Волинь літературна", „Уроки рідного слова. Письменники Волині - дітям". Набув розмаху і вий­шов за межі обласного статусу поетичний фестиваль „Лісова пісня" у Нечимному. Проведе­но сотні літературних зустрічей, більшість із яких - у школах. Організовано низку акцій на за­хист української мови...
У виступах Івана Корсака, Андрія Криштальського, Ва­силя Слапчука, Володимира Лиса, Миколи Панасюка, Ана­толія Махонюка йшлося про те, як організація має працювати і співпрацювати з іншими інс­титуціями впродовж наступних трьох років. Кожен, звісно ж, висловлював своє бачення. Клава Корецька та Віктор Лазарук виступили з критикою на адресу голови та ради.
На посаду голови обласної організації НОПУ було запропоновано трьох письменників: Ніну Горик, Івана Корсака та Василя Гея. Василь Гей свою кандидатуру зняв. Ніна Горик на­брала на три голоси більше, ніж Іван Корсак. Вона і стала головою.
На зборах виступили також секретар Націо­нальної спілки письменників України Валерій Герасимчук та заступник голови обласної де­ржавної адміністрації Володимир Карпук. Ва­лерій Герасимчук вручив Іванові Чернецькому посвідчення та медаль „Почесна відзнака" НСПУ, якою письменник був нагороджений до свого 70-річчя.
Надія ГУМЕНЮК.
Гуменюк Н. У волинських письменників – новий керманич / Н.Гуменюк // Віче. – 2006. – 6-12 квітня.
ПОВЕРНЕННЯ МАВКИ
Після певних переживань й переосмислення прожитого наша поліська Мавка Ніна Горик повернулася новою по­етичною збіркою, у якій ба­гато світла, любові до лю­дей і України.
Хочу процитувати один із віршів:
У кожного - своя Україна.
В одного вона - підтята.
В другого вона - проклята.
У того - Тарасова круча.
У того - рана пекуча.
Нестерпна, як в нозі колючка.
Коштовна, як шлюбна обручка.
У когось - медовії ріки,
У когось - розп'яття навіки.
У когось - плато для герцю.
В поета вона - замість серця.
Минулого тижня у поетичній вітальні обласної наукової бібліоте­ки імені Олени Пчілки відбулася пре­зентація збірки "Повернення Мав­ки", на яку прийшли поети, літера­тори, викладачі - словесники шкіл, університетів, інституту післядипломної педагогічної освіти міста Луцька, приїхали з Ковеля колеги-педагоги, представники райдержадміністрації.
Голова обласної організації На­ціональної спілки письменників Ук­раїни Василь Гей, вітаючи земляч­ку, про нову збірку зазначив: "Я бачу в ній емоційне, болюче осмислення прищеплення автора до своїх ви­токів. У ній яскраво проглядається ідея християнської любові, адже не кожен може як Ніна Горик "ворогів своїх благословити". У збірці раціо­нально поєднані емоції і художня правда".
Привітати подругу по перу прий­шли Надія Гуменюк, Валентина Штинько, Сергій Цюриць, Володи­мир Лис, Йосип Струцюк, Микола Мартинюк, Леся Ковальчук. Звуча­ли поезії зі збірки "Повернення Мав­ки" у виконанні актора і режисера Анатолія Мельничука. Гармонійно впліталися в поетичне спілкування пісні на вірші Ніни Горик у виконанні ковельчан - Оксани Муляр, Світлани Осокіни, Андрія Мигулі, Богдана Рапінчука.
Коли до слова запросили Ніну Горик, вона скромно зізналася, що добре усвідомлює своє місце у літе­ратурі. І кожен повинен багато тру­дитися у своєму краї, незалежно від того, чи похвалять його, чи покри­тикують. Ще вона зауважила, що ця книга є справді збіркою, бо увійшли до неї вірші різних років - це збірка кульмінаційних відчуттів, душевних станів.
А те, що вона й справді, ні на що не зважаючи, надзвичайно багато працює і як педагог, і як літератор, свідчать її лауреатство Всеукраї­нського конкурсу словесників "Учи­тель року - 1998", створення мето­дичних посібників з української літе­ратури для 9,10 класів. "Тематичні розробки уроків з української літе­ратури. 10 клас" видрукувано окре­мою книжкою у 2002 році у видав­ництві "Освіта". Ніна Горик - автор­ка поетичних збірок "Волинь моя, воле", "Територія слова", "Погожою дниною над Україною". Вона - лау­реат обласної освітянської премії ім. Лесі Українки.
На завершення зустрічі директор бібліотеки Людмила Стасюк щиро подякувала Ніні Петрівні і присутнім за свято поезії, у якому відчувався подих Бога. Саме такі зустрічі ма­ють бути під час посту, для очищен­ня душі.
Лідія КЛІМЧУК
Клімчук Л. Повернення мавки / Л.Клімчук // Луцький замок. – 2005. –  24 березня.
Благословляє весну в душі…
"Просилося слово..." Босоноге дитинство Ніни Петрівни Горик пройшло біля тихоплинного Бугу, серед правіч­них лісів, неподалік від красеня Світязя. Звідси простелилися її стежки у вели­кий світ. Тут народилися мрія стати вчи­телькою української мови та літератури і перші поетичні рядки.
Просилося слово біля дверей:
"Пустіть на дорогу, пустіть до людей..." – згадує вона в одному з віршів, що вві­йшов до збірки "Територія слова".
Закінчивши філологічний факультет Луцького державного педагогічного інсти­туту ім. Лесі Українки, працювала в сіль­ській школі на рідній Любомильщині. Зго­дом переїхала до Ковеля, де сповна роз­крився дарований Богом талант учителя, де мужніло її поетичне слово.
"Нове життя нового просить слова". Розпочинаю­чи урок, Ніна Петрівна своїм багатобарвним, вива­женим, мудрим словом створює у класі особливу ат­мосферу. Ніби, самі розчиняються двері й вікна – і клас наповнюється весняною свіжістю. Коли в очах дітей спалахують іскорки непідробленої захопленос­ті й довіри, вона додає: "Нехай ніколи не полишає вас жага нестримного пізнання і творчого неспокою, нехай ваші серця повняться ласкавим сонцем, нехай вам буде затишно і тепло в цьому світі. Тож благо­словляю у ваші душі весну..."
Кожен урок учительки-поетеси стає для учнів свя­том душі, уроком громадянства, уроком формування власного і творчого "я". Розмову із школярами веде пристрасно, динамічно, літературний текст обов'яз­ково пов'язує з проблемами сьогодення.
За чверть століття Н.Горик стала справжнім май­стром своєї справи. "Однак, – говорить вона, – ме­ні здається, що досвіду ніколи не буває достатньо. Переконана, що останнє десятиліття суспільного жит­тя в Україні, позначене становленням державності й непростими процесами духовного становлення, по­вернення в шкільні програми багатющої літературної спадщини, яка десятиліттями була захована від на­роду, потребує критичного осмислення попередніх набутків у викладанні рідної мови і літератури. "Нове життя нового прагне слова".
На думку досвідченого педагога, особистісне сприймання художнього твору – один з найголовні­ших чинників виховання цілісної, гармонійної та ак­тивної людини. Тому з такою повагою вона ставить­ся до слова, яке відіграє особливу роль у духовному житті нації. Кожне її слово, виважене і продумане, проникає в душі й свідомість вихованців, у тонкі ма­терії людської сутності.
Внутрішня гармонія, життєдайна енергія, мистець­ке світосприймання – складові педагогічного хисту ковельської вчительки. Ненастанний пошук, постій­ний самоаналіз, критичний погляд на зроблене, гос­тре відчуття новизни стали запорукою її високого про­фесіоналізму, допомогли стати одним із найсильніших словесників області.
Основою педагогічної праці Ніни Петрівни є ме­тодика співробітництва, що передбачає здоровий прагматизм, орієнтацію на формування інтелектуальної високодуховної творчої особистості, яка вміє бачити й відчувати всі відтінки людської душі, розрізняти правду і брехню, чесність і підступність, доброту і лицемірство.
Головне для вчительки, щоб учні спів­переживали на уроці, наснажувалися співучастю пізнання (самостійним яскра­вим, оригінальним висловлюванням думки, пошуком цікавих, раніше не по­мічених деталей твору, роздумами над власною поведінкою), щоб кожен відчув насолоду відкриття світу прекрасного і власної душі.
Аби художній твір сприймався справ­ді особистісно, потрібно насамперед ви­кликати до нього інтерес. А це залежить навіть від того, як сформульована тема які теми вивчають її учні: "Від власного уроку. Ось болю до осмислення болю народного" (громадянська лірика Лесі Українки); "Руїна починається у душах" (проблематика драми Лесі Українки "Бояриня"); "Честь і безчестя людини в комедії І.Карпенка-Карого "Хазя­їн"; "Світло і пітьма у душах персонажів драми І.Ко­черги "Свіччине весілля"; "Йому судилася доля генія" (В.Стус). "Життєві й творчі обрії Павла Тичини"; "На­ціоналіст чи патріот? Злети і падіння геніального кіно-митця й письменника О.Довженка".
Робота на уроці, запрограмована такими назва­ми тем, спрямовується на їхнє всебічне осмислення. На цьому етапі в усій повноті розкривається хист учи­тельки. Завдяки зануренню у змістові колізії епічно­го чи образну систему ліричного твору, пошуку тек­стового матеріалу, алгоритмізації дискусійних су­джень учні зрештою з'ясовують і усвідомлюють зміст теми уроку.
Виявити індивідуальне ставлення до художнього твору, осмислити проблеми та образи значною мі­рою допомагають проблемні питання і проблемні си­туації – ці рушії думки й слова. Під час вивчення прозових і драматичних творів ставляться, для при­кладу, такі проблемні питання:
Чи стануть багатшими Кайдаші, воюючи за власність? (І.Нечуй-Левицький, "Кайдашева сім'я".)
Чому дочка розбійника не захотіла стати дружиною роз­бійника? (Панас Мирний, "Хіба ревуть воли, як ясла повні?".)
Чи заслуговує, на вашу думку, Михайло Гурман такої жертовної, самовідданої любові Ганни? (І.Франко, "Украде­не щастя".)
Чому Іван Палійчук не боровся за своє сімейне щастя, не домагався прихильності Палагни? (М.Коцюбинський, "Тіні забутих предків".)
Чи можна назвати пана Ольшанського "князем честі"? Хто найбільше відповідає цьому визначенню? (І.Кочерга, "Свіччине весілля".)
Мойсей вивів людей із рабства. Чи всі однаково викорис­товують здобуту волю? А якою є Божа воля? Чи вбачаєте філософсько-символічний зміст у наказі – рухатися далі всу­переч труднощам? (І.Франко, "Мойсей".) Що таке, на вашу думку, Божа воля?
О.Довженко жодного зі своїх персонажів не посилає на смерть. Навпаки, він прославляє волю до життя. Яка автор­ська позиція вбачається в цьому? (0.Довженко, "Повість по­лум'яних літ".)
Чому автор не наділив Володьку Лободу ні дружиною, ні дітьми, ні батьківською любов'ю, ні пам'яттю? Чи засмучує ця обставина зачіплянського висуванця? Розкажіть про "страж­дання" Володьки після батьківського гніву. Як характеризує цей епізод людську сутність молодшого Лободи? Які епізоди з життя цього персонажа стверджують думку про те, що це пус­топорожня душа, лицемір і кар'єрист? (О.Гончар, "Собор".)
Чи випадково автор вклав в уста Миколи Баглая такі сло­ва: "Мистецтво... – це, можливо, останнє пристанище свобо­ди!"? (О.Гончар, "Собор".)
Чому Маруся Чурай, все ще люблячи Гриця, не захотіла прийняти його каяття, не кинулася в обійми коханого? (Л. Костенко, "Маруся Чурай".)
Під час роботи над змістом твору, характеристи­ки образів літературних персонажів використовуються елементи психодрами, учні ставляться в ситуацію ви­бору. Для цього вчителька пропонує запитання й зав­дання такого типу:
Виправдовуєте чи засуджуєте Михайла Ілляшенка? Про­ти кого і проти чого спрямована сатира драми "Не судилось"? Чи співзвучна вона з вашими власними думками і почуття­ми? (М.Старицький, "Не судилось".)
У Чіпки забирають землю. Знайдіть для Чіпки вихід із скрутного становища і змоделюйте його за власним уявлен­ням і бажанням. (Панас Мирний, "Хіба ревуть воли, як ясла повні?")
У яких епізодах п'єси персонажі виявили аморальність, пішли проти совісті й честі? А в яких епізодах, навпаки, вони виявляють благородство і моральні чесноти? (І.Франко, "Украдене щастя".)
Уявіть себе між оточенцями та хлопцями-дезертирами в сільській клуні. Як би ви вчинили під дулом фашистського автомата? У чому складність вибору? (О.Довженко, "Україна в огні".)
Якби вам довелося жити у страхітливий час підозри і переслідувань, безпідставних розправ, то де б ви воліли опи­нитись – у стані катів чи у стані жертв? Чому? Поясніть це з позицій плинності часу. (І.Багряний, "Сад Гетсиманський".)
Кожне з таких запитань і завдань передбачає не однослівну відповідь, а широке обговорення, завдя­ки якому можна зробити висновок про те, як знають учні зміст, чи вміють оперувати текстом для підтвер­дження своїх думок, чи розуміють позицію автора, проблематику твору. Виявляючи симпатії та антипа­тії своїх вихованців, учителька водночас нагадує, що літературний твір – це не фотографія життя,, а ху­дожнє переосмислення дійсності. Незримий персо­наж кожного художнього твору – сам автор з його переконаннями, філософськими оцінками суспільних процесів, особливостями художнього мислення, що визначає стиль, жанр, мотиви твору. Але це не озна­чає, що читач не має права на власні судження, і тому Ніна Петрівна постійно намагається на уроці ра­зом з учнями проникнути в серцевину образної сис­теми, проблематики, сягнути глибин творіння майс­тра слова, наснажити їхні душі Добром і Теплом, Муд­рістю і Красою.
Навіть тоді, коли виникає гостра полеміка і хтось з учнів відверто заявляє: "Я не згодний з вами. Не вірю Вам!", учителька не нав'язує власних суджень. Вона спокійно відповідає: "Не вірте. Сумнівайтесь, шукайте істину! Але відстоюйте свою думку аргументовано. До­сліджуйте все, що викликає сумнів. А для цього вам потрібно багато читати, уважно стежити за новинка­ми художньої літератури і преси. Інакше ми не змо­жемо дискутувати "на рівних". Сумнів – це рушійна сила пізнання. Отож пізнавайте, я бажаю вам успіху".
Не секрет, що деякі учні неохоче читають програ­мові твори ("Якесь таке воно нудне!"), а відтак, не розуміють прочитаного і не хочуть сприймати його. У такій ситуації вчителька толерантно зауважує: "Ні­коли не гудьте того, чого не розумієте, бо можете потрапити в незручне становище, особливо якщо хтось уже визнав цей твір шедевром. У такому разі варто замислитися над тим, чому твір виявився для вас незрозумілим. Можливо, потрібно поглибити власні знання, збагатити власну культуру? Чимало людей не розуміють, скажімо, опери, класичної му­зики. Але це свідчить лише про їхню необізнаність з музичним мистецтвом".
Вивчаючи поетичні твори, вчителька прагне, щоб кожен учень виявив своє "я". Під час ідейно-худож­нього аналізу Ніна Петрівна часто запитує вихованців:
Чи співзвучні почуття й переживання ліричного героя з вашим? Що ви думали, коли звучала поезія? Що згадували, уявляли? Яку з почутих поезій ви записали б до свого запис­ника і чому?
Хоча б раз протягом навчання всі учні розгляда­ють питання "Що головне у віршах – мудра думка чи красивий образний вислів?" і доходять висновку: це – два крила поезії, без першого – вона ніяка, без другого – вірш перестає бути поезією.
Так у взаємодії вчительки і учня збагачується йо­го духовний світ. Щасливою почуває себе Ніна Пет­рівна, коли бачить, що її вчительське світосприймання десь перетинається із світосприйманням вихованців, що її зусилля не минули марно. Адже слово – це сила не тільки людська, а й Божа, всепроникна, Сло­во, посіяне добрим учителем, обов'язково згодом розквітне розумінням.
Радіє вчителька, коли читає в зошитах учнівські одкровення, що грунтуються на глибокому знанні і сприйнятті літературних творів.
Наталя Т.: Звідки береться зневага до рідного слова? Мабуть, є кілька причин. Один прагне зберегти кар'єру, зрусифікувавшись, інший – заробити ласку в начальства, а ще хтось цурається рідної мови, йдучи за модою...
Таких людей ми зустрічаємо в п'єсі М.Куліша "Мина Мазайло". Ще можна зрозуміти бажання головного ге­роя змінити прізвище, через яке він перетерпів багато принижень, – так уже було влаштоване суспільство. Але прагнення відмовитися від свого роду й народу зрозумі­ти не можна. Хіба може претендувати на інтелігентність той, хто зневажає мову своїх прадідів, створену ними культуру?! Яким би розумним він не був, все одно я не назву його інтелігентом...
Сергій В.: Герої роману "Вершники" зустрічаються ... і вбивають один одного. Читаючи новелу "Подвійне коло", я сподівався, що хоча б один з братів виявить людяність і помилує іншого брата. Та з п'яти синів старого Половця троє стали "каїна-1 ми". Кожен з них зга­дував слова батька лише в тенетах смерті, забуваючи, що попередній брат просив його отями­тися цими ж слова­ми. Вони – засторо­га для роду людсько­го: "Тому роду не бу­де переводу, в яко­му браття милують згоду". Як часто ми забуваємо ці слова!..
Ніна Ц.: Я йду на урок літератури як на свято, бо знаю, що на ньому Ніна Петрівна знову відкриватиме нам світ прекрасного і незвіданого. Мавка мене надихнула бороти­ся за своє щастя, Маланка запалила в серці свічу добра і любові. А чарівна поезія, до якої прилучає нас учителька, –, на все життя буде для нас справжнім дивом.
"Територія слова". Методисти Волинського облас­ного навчально-методичного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів О.Тирак і Г.Прихода впевнені: вчитель-словесник – це посередник між письменником і учнями. А якщо вчитель ще й сам письменник? Тоді вихованцям особливо пощастило. Учні ЗОШ № 1 м.Ковеля, яких навчає Ніна Петрівна Горик, учитель-методист, член Національної спілки письменників України, автор кількох книжок, це до­бре усвідомлюють.
Знайомлячи земляків із делегатами її Всеукра­їнського з'їзду працівників освіти (див.: Педагогіч­ний пошук. – 2001. – № 4.), відомі в області методисти пишуть:
Мабуть, нелегко поєднувати вчительську й письменницьку працю, та Ніна Петрівна зуміла злити два струмки своєї долі в єдиному, повнокровному руслі. Школа для неї – і творча лабораторія, і джерело наснаги. І хоч багато в її буднях зви­чайних дрібних шкільних клопотів, та в миттєвостях шкільно­го життя вона вбачає велику державну справу – творення людини нового часу, громадянина нової України.
Назва поетичної збірки Ніни Горик "Територія слова" – дуже багатозначна. Ніна Петрівна водно­час і вчитель, і методист, і дослідник, і громадський діяч. Читачам "Дивослова" відомі тематичні розробки уроків з української літератури для 9-10-х класів, створені ковельським педагогом. її досвід нестандартного підходу до проблем літературної освіти учнів враховували науковці Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, готуючи нову програ­му для загальноосвітньої школи (вона рецензувала цю програму). Особливо переймається Ніна Петрів­на якістю сучасних підручників. Апробувавши один з них (для 11-го класу), вона підготувала ґрунтовну рецензію, яка, безперечно, сприятиме його вдоско­наленню. Учасники всеукраїнських наукових зібрань, що їх проводить Міністерство освіти і науки Украї­ни, часто чули емоційні, цікаві й змістовні виступи вчитєльки-волинянки, присвячені поліпшенню літе­ратурної освіти.
1998 р. на Всеукраїнському конкурсі "Вчитель ро­ку" вона (разом із п'ятьма колегами), змагаючись з найсильнішими словесниками України, виборола звання лауреата.
Десятки відкритих уроків провела Н.Горик для пе­дагогів з Ковеля й Рівного. Часто проводяться уроки літератури рідного краю й за її поетичним збірками "Волинь, моя воле...", "Територія слова", "Погожою дниною над Україною".
Колеги Ніни Петрівни відзначають її дивовижну пра­цездатність, тактовність і щирість у стосунках з людьми. вміння перейматися проблемами інших С.Лефонт, заступник директора школи, каже:
Непросто говорити про неї, бо весь час переслідує почут­тя чогось недомовленого. Це неординарна особистість. Як учитель, вона розкривається на уроках у дітях: вони навіть копіюють її, переймають манери, поруч з нею і собі пробують творити. Чи не найбільше задоволення їй приносить робота з обдарованими дітьми. Для них звичним є прийти до вчителя додому, щоб одержати консультацію, порадитися.
Ніна Петрівна прислухається до думок, запрошує на уро­ки, щоб розвіяти якісь сумніви, вирішити проблеми... Де б не була, завжди після приїзду збере колектив, поділиться новою інформацією... Це – справжній учитель.
Минулий рік у педагогічному творчому житті Ніни Петрівни позначений ще двома важливими подіями. Освітяни міста делегували її на II Всеукраїнський з'їзд педпрацівників. Крім того, вона стала першим лау­реатом обласної премії ім. Лесі Українки.
З ініціативи вчительки відбулося чимало культур­но-мистецьких заходів (зустрічі творчої інтелігенції України на Лесиній землі, свята рідної мови і книги з участю авторів і видавців, зустріч учителів українсь­кої мови та літератури з працівниками журналу "Дивослово" тощо).
У Ніни Петрівни Горик (за чоловіком – Литвинюк) вистачає сил і енергії, вміння і хисту на все: на підго­товку засідань літературно-мистецького клубу, на ін­дивідуальні заняття з обдарованими дітьми, на ре­цензування творів поетів-початківців. Силу-силенну літератури перечитує для того, щоб донести до учнів найцінніше і найцікавіше з історії української мови і літератури, щоб цікаво провести кожне факультативне заняття. На черзі – нариси про колег, нові виступи на методичному об'єднанні та радіо.
І поряд з цим – поетична творчість, на яку нади­хають її вихованці й власні діти, Олечка і Тарасик. В одній з поезій Ніни Петрівни читаємо: "Моя найсвіт­ліша стежина – в шкільному дворі". Так, "територія слова" цієї непересічної особистості безмежна, але осібне місце на цій території займає Рідна Школа.
І ще кілька штрихів до портрета
Василь Слапчук: Усі її вірші вишиті хрести­ком на полотняному рушникові життєвої дороги. Сам процес вишивання віршів надто буденний і прозаїч­ний, однак вигляд вишитого рушника завжди святко­вий; можливо, тому найбільше свято – це очікування свята, а свято свят завжди, хоч трішечки, але позаду, як вірші, що вже написані. У цього вірша хворе серце, а цей заплаканий, а в цьому павутинка бабиного літа лащиться до слова "іній". І кожному вона дала ім'я й обличчя, і дихання, і... всю себе. Чи то читач, чи то колега оцінював її словами: "Вона не справжня по­етеса, бо не навчилась заздрити". Вона ж, мов свічка, горить, здавалося б, для себе, а світить багатьом. Те­риторія її слова рівна трьом країнам Західної Європи, та попри це ще ніким не була завойована. Навіть Му­за до кінця не знає достеменної ціни її перемоги, по­етеса оповідає лише про Тарасикові (синові) похо­деньки, але ні слова про власне ходіння по муках. її щирість, як цвіт соняха, викликає на обличчях друзів соняшникові зайчики усмішок, випромінювана нею енергія перечить силі земного тяжіння; той, хто по­трапив під її вплив, перебуває ближче до стелі, аніж до долівки. Територія її слова – для всіх.
(З кн. "Мовчання адресоване мені")
Раїса Вітренко: Цікаво в наш непередбачу-ваний, строкатий, лжеринковий час спостерігати за жіночим рухом в Україні та за поведінкою жінок уза­галі. Частина з них, розкріпачених після падіння за­лізної радянської ширми нечуваною політичною все­дозволеністю, стала наввипередки, до непристойності галасливо рекламувати себе, створювати партії й організації, які одразу ж розсипалися, лопалися, як мильні бульки, бо спрямовані в майбутнє "деклара­ції" їхніх представниць були наскрізь фальшиві, а доб­рочинність – корислива, спрямована на задоволен­ня власних амбітних інтересів. Мудрий наш народ не повірив їм. Могутньої, політично впливової, вкоріне­ної в народ демократичної жіночої організації, на жаль, так і не було створено за роки незалежності, хоч очевидною стала гірка істина: суто чоловіча вла­да довела Україну до економічного, екологічного і духовного краху. Наші чоловіки досі не зрозуміли, що обличчям української держави є жінка.
На щастя, у нашому суспільстві є й інша категорія українок, негаласливих, інтелігентних, високодуховних, справжніх патріоток, які ніколи не відділялися від народу, а були тим самим народом і самовідда­ною працею терпляче наближали незалежність Укра­їни. А після проголошення її з подвійною енергією взялися за утвердження національної ідеї і національ­них духовних цінностей в нашому розхристаному, зде­націоналізованому суспільстві. До таких жінок, пере­довсім, належать україністи-словесники. Серед них – і вчителька Ніна Горик з Ковеля, чарівного Лесиного краю.
Уперше я побачила цю симпатичну, шляхетну жінку на початку 90-х рр. на літературному вечорі, органі­зованому в Луцьку для учасників Всеукраїнської шкіль­ної олімпіади з української мови та літератури. Увагу привернули її вишукана багата мова з виразним лі­ричним відтінком, тихий голос, який спонукав при­сутніх прислухатися до кожного слова ведучої. Мені сказали, що це поетеса, член Волинської письмен­ницької організації Ніна Горик. Трохи згодом у Кове­лі побувала колега з журналу і по приїзді багато доб­рого розповідала вже про знайому мені людину, яка працювала вчителькою. Тоді спало на думку, що Ні­на Горик може бути хорошим автором. Я замовила статтю. І не помилилася. Стаття Ніни Петрівни за­свідчила творчий підхід словесника до викладання літератури, ґрунтовні філологічні знання, методичну вправність, уміння по-новому пропитати твори. З то­го й почалася наша співпраця, яка принесла мені чи­мало професійного задоволення.
Ніна Горик виконала велику й дуже потрібну чи­тачам "Дивослова" роботу: у 1998 р. (№ 2, 4, 9– 12), 1999 р. (№ 1–2), 2001 р. (№ 9–12) і 2002 р. (№ 1–3) друкувалися її розробки уроків з україн­ської літератури для 9-го та 10-го класів. І з кож­ною публікацією спостерігалося зростання автор­ського хисту. Будь-яке зауваження, побажання Ні­на Петрівна сприймала вдячно. Зустрічі й тривалі телефонні розмови взаємозбагачували нас обох. Філологам, закоханим у рідне слово, завжди було і є про що поговорити... Стосунки автора й редак­тора переросли у приязнь. Посередником між на­ми була чарівна донька Ніни Петрівни, яка тоді навчалася в Києві, на відділенні славістики в Уні­верситеті ім. Т.Г.Шевченка.
Мене як редактора дуже тішило стрімке творче зростання обдарованої жінки, її небайдужість, по­стійне самовдосконалення. Попри вчительську зай­нятість і сімейну заклопотаність, коло її інтересів постійно розширювалося. За час нашого знайом­ства Ніна Горик видала дві збірки поезії й одну ме­тодичну книжку, що грунтувалася на видрукуваних у нашому часописі статтях-розробках уроків з укра­їнської літератури. У них авторка пропонує вчите­леві ґрунтовний, часто маловідомий матеріал, окреслює методичну модель уроку, в якому рясні­ють справжні педагогічні знахідки, і, що найважли­віше, пропонується свіже, сучасне прочитання ху­дожніх текстів.
Шлях творчого зростання Ніни Горик у котрий раз підтверджує істину: якщо дуже хочеш збагачуватися духовно й інтелектуально, прожити цікаво й недарем­но, знайдеш час і можливість зробити це навіть у наших неймовірно тяжких, особливо для української інтелігенції, умовах. А ще Ніна Петрівна – керівник ковельського осередку Міжнародної організації "Жі­ноча громада". Це велика, відповідальна громадська робота, яку веде безкорисливо, за покликом серця українки-патріотки, котра не демагогічними заявами, а мудрим словом лікує наше хронічно хворе суспіль­ство, не чекаючи "щасливого майбутнього", до якого ми довго йшли, але так і не дійшли.
Ніна   Горик:
* * *
Лиш тобі повідаю одному, –
Більш ні з ким про те не говори, –
Я живу у небі осяйному,
Світ зелений люблячи згори.
 
Що життя не розумію – плітки,
Знаю його примхи до кінця:
Я щодня вертаюся до клітки,
До будення – тихого ловця.
 
Але небо і тоді присутнє.
Лиш душі висоти голубі
Відкривають істинне і сутнє
У житті людей і у собі.
 
Знов затвори скреготять злобливо.
Хай вони потішаться, нехай, –
Птиця я,
усім замкам на диво.
Ти мене у небі почекай.
* * *
І справді, у мені нема межі
Ні радості, ні відчаю, ні смутку.
Ніякі обережні сторожі
Не спинять рух душі по первопутку.
 
Святкую. Своє щастя і біду.
Самотність. Навіть розпач свій –
святкую.
Я брід любові чесно перейду
І, дасть Господь, ні раз не пожал­кую.
 
Аж чую: всьому є кінець, затям!
Не можна так палить себе
зарання...
Ну й що.
Можливо, це і є життям,
А потім буде просто помирання.
* * *
Все, що пошле мені ласкава доля, –
Краплину з лугу чи зернину
з поля,
Усе, що живить дух чи завчасу
Мене долає тут, –
перенесу.
Перенесу труди мої медові,
Гіркі меди невинної любові,
Сльози німої трепетну росу
Якось в собі, в душі
перенесу.
Свої і людські тяготи й недуги,
Які в мені не знищені, не стерті,
З одного краю сутності на другий
Перенесу –
з народження до смерті.
(З кн. "Територія слова")
"ПИШУ НЕ ТІЛЬКИ СЛОВОМ, АЛЕ Й КРОВ'Ю"
Це прізвище наче промовляє гірчинкою. Та, незва­жаючи на найскладніші перипетії, вона зуміла залишитися світлою осонценою особистістю. І цим даром щедро ділиться зі студентами Луцького педагогічного коледжу і з тисячами шанувальників свого поетичного таланту. А сьогодні вона, Ніна Горик, голова Волинської організації Національної спілки письменників України, зустрічається з читачами книги, автор якої вдяч­ний долі за приятелювання з Жінкою та Мисткинею, що започаткувалося понад тридцять років тому.
"НЕМАЄ ЖИТТЯ БЕЗ ПРЧИНКИ"
- Кожне життя - під знаком імені та прізвища. Ніна Горик, голова Волинської організації Національної спілки письмен­ників України, поетеса, заслужений вчитель України, пого­джується з таким твердженням? "Вродися і вдайся" - ця істи­на, витворена тобою, - теж на користь такого "фаталізму"?
- Моє прізвище справді наче схоже на гірчичне зерно, ки­нуте на поліський ґрунт. Хоча його етимології мені не вдало­ся з'ясувати. Мій покійний тато рано втратив свого батька. Хіба знаємо, що було село Перекірка (тепер Борове). Там є ро­дини Гориків. Прізвище Горик побутує на Львівщині, де по­чинаються гори. А мене справді називали Горичка. Чоловік ка­зав: "Горенько". Немає життя без гірчинки, як нема мене без мого прізвища. Гірчинок у мене таки багато. Але це треба сприймати як дар природи, долі, аби з тим іти по життю.
- Кожен митець - родом із дитинства. "Лелеки вгорі, внизу - лепеха й жабуриння, ліси і лісочки, озера й озерця дрібні... Цей клаптик землі - як розкішна бабина скриня, не знаєш ніколи, що знайдеш в кутку чи на дні". Наскільки цей період життя став визначальним для тебе?
- У пам'яті завжди - картини дитинства, рідного села. Мені здавалося, що немає кращих місць і красивіших пейзажів, як у Забужжі, що немає добріших за моїх односельців людей. Моє село - перед Бугом. Хоч воно й Забужжя, очевидно, так назвали його холмщаки. Для них моє село таки за Бугом. А річка (зовсім поряд) для нас була недоступною - за колючим дротом; на лівому березі - вже територія Польщі. Але від нас не забрали краси ріки, над якою - стіна верб плакучих, від­дзеркалених у воді. А на березі - луги, на яких, неначе м'ячи­ки, лози, описані українськими майстрами художнього слова. Тут я пасла корів і співала, нікого не соромлячись. І той спів лунав від гори і до гори - підвищень поряд із Бугом. А ще ліс був для мене зеленою світлицею, у якій довелося виростати, збирати ягоди, колонії личок і череди маслюків, що кочували зі свого материнського середовища у наші кошики. Така при­рода - і задоволення, і самозаглиблення, і багато роздумів, усвідомлення, яке залишиться назавжди: над головою у тебе - рідне небо, під ногами - рідна земля, довкола жовті острівці жита і пшениці, білі - гречок... Все це так переплелося і на­снажило. Серед отого безміру зелені та голубизни все це злі­пило мене як особистість.
- Світ природи відтак воскресне, по-новому народиться у твоєму слові. Напевне, є також і люди, яким завдячуєш за век­тор власної долі? "В людській гущавині за звичкою і я тулила­ся осичкою"...
- Перші люди, які щось поетичне влили в мою душу, - це мої рідні. Мали непрості характери, та дуже тонко відчували красу. Це і мама, і дід Аркадій, мудрий і залюблений у книж­ку, і надзвичайної доброти мій батько Петро (хоч його нема, але його присутність із нами постійно відчуваю), мої сусіди -ті, які є, і ті, які перейшли в інший світ. Це середовище добра і любові, великої праці. Це істинне. Від нього неможливо відмовитися... Тоді ж у моєму житті з'явилася Марія Павлівна Склянчук - спочатку як молода вчителька української мови та літератури. А згодом, коли я після закінчення педінституту прийшла працювати до Головнянської середньої школи, стала моєю колегою. Вона має дивовижно тонке чуття слова. До сьогодні у моїй пам'яті, як читала вчителька "Червоні кон­валії" Василя Симоненка... Вплив Марії Павлівни визначаль­ний для мене. Наша дружба - на все життя. Я й свій життєвий шлях обрала з її благословення.
"ПРАВДА І ПОШУК ІСТИНИ"
- Творче середовище зазвичай надзвичайно суперечливе. Непотамовані его, образи з приводу успіху побратима чи посе­стри по перу... Наскільки письменницьке середовище сприяє чи заважає реалізації таланту Ніни Горик?
- Все моє життя в основному - у стінах освітніх закладів. Десять років я працювала у машинобудівному технікумі, май­же двадцять років - у школі. Тому й намагалася всі творчі контакти повернути на користь школі, акумулювати у педагогічну діяльність. А спілкування з колегами по перу завше для мене було святом. Мені цього, скажу тобі відверто, не вистачало... Маю багато друзів - і на Волині, і в Києві: літераторів, худож­ників, співаків... Маю втіху від спілкування - це ніколи не пе­реходить у якийсь дискомфорт.
- Ти маєш власну "Територію слова" (знакова назва книги), вдячних читачів, береш у світлий полон потужною енергети­кою. Що хочеш мовити своєю поезією сучасникам і прий­дешнім поколінням?
- Художнє слово - це відсвіт особистості, її світу. Поезія, один із найвитонченіших видів мистецтва, покликана високо-естетично відтворювати світ, у якому живе автор. Разом з тим, поезія - це чесність, правда і пошук істини: особистої, все­людської. Принаймні вона - дорога до цього.
- Твоя поезія поезія - щемливо-сповідальна. У тому числі -й тексти у "Поверненні Мавки", книзі, що побачила світ після жахливої трагедії. Як вдалося пережити ту біду? Щодня, верта­ючись додому, проходила мимо того місця, де вбили чоло­віка... І досі це вбивство полковника міліції, який мав їхати для розслідування кримінальних справ на Харківщину, не роз­крито. Чи відчуваєш потребу осмислити в спогадах-роздумах сутність буття коханої, мужньої, принципової і назавше втра­ченої людини?
- Мабуть, немає жодного людського життя, в якому було б тільки сонце. Переживши і переосмисливши, я зрозуміла: лю­дина повинна бути готовою до всього. Недаремно є народна приказка: надійся на краще, готуйся до гіршого. Це не озна­чає, що на цьому потрібно зациклюватися. Трагедія, яку пе­режила, змусила уважніше придивитися до навколишнього світу і побачити, що тут справді дуже багато біди. І від цього нікуди не подінешся. Це життя. Його треба прожити і пережи­ти, щоб жити далі. Як сказано в одному з останніх віршів збірки "Повернення Мавки".
- "Без любові смислу не знайду" - ти зізналася у вірші "По­вернення Мавки".
- Іншого людині Богом не дано. Маємо прийняти те, що нам послано. Мусимо жити далі, щоб звершити те, що суди­лося. Якщо ж зациклимося на своїй біді, нічого доброго не зробимо ні собі, ні рідним, ні світові, ні Богові. Маємо жити далі і нести свою місію.
- Ніно, дорога посестро, тобі велося нелегко. Але ти вихо­дила зі скрути з честю. Хоча й зізнавалася: "Як погано мені".
"ЛІГ НА КУЛЮ СЕРЦЕМ"
- Дуже нелегко виривалася з того кола, яке здавалося зача­рованим. І книга "Повернення Мавки" - один із способів вир­ватися з нього: із депресії, з болю, з образ. Подолати межу між учора і сьогодні можна лише одним шляхом - шляхом відкри­того серця. Так, до нього можуть увійти й небажані гості. Але тільки цим же шляхом зайдуть і друзі, і ті люди, які тобі допо­можуть, посміхнуться, які тебе врятують.
- Полковник Федір Литвинюк, старший слідчий відділу бо­ротьби з організованою злочинністю, збирався до Харкова, Кременчука... Іноді складається враження, що багато хто цьо­го не хотів, знаючи про принципову непідкупність цього стар­шого офіцера. Та й вбивство тільки на перший погляд начеб­то випадкове. "Без вагань ліг на кулю серцем, чорний отвір грудьми закрив... Полишив всі державні справи - й до небес­них пішов перехресть".
- Не в тому навіть річ. Стільки років минуло після цієї тра­гедії, що так несподівано звалилася на нашу родину. На основі багатьох публікацій я хотіла написати книгу спогадів, щоб віддати належну данину пам'яті і вдячності чоловікові, який був опорою навіть у моїх творчих поривах. Однак, виявля­ється, це психологічно дуже непросто. Але ця книжка обов'яз­ково буде. Чоловік, Федір Федорович Литвинюк, був не про­сто працівником міліції, він був справді взірцевою людиною. Він - людина особливої філософії, особливих відповідальності та самоусвідомлення. Це знаю і про це можу сказати тільки я. До цього я підходжу з міткою на власному серці. Книгу пишу не тільки словом, але й кров'ю. Мені непросто. Але мушу це зробити. Сподіваюся, Бог дасть мені сили.
- Маєш свій хрест і несеш його. Що непокоїть у нинішніх реаліях? Що окриляє, вселяє віру?
- Наші всі сподівання, надії залежать від того, як буде роз­виватися Українська держава, коли ми нарешті зосередимося на формуванні духовної аури. Якщо вона стане тою омріяною Шевченком Україною, якої прагнемо, ми будемо щасливі. І кожен знайде у ній своє місце. Ким би не був.
Із життєпису.
Ніна Горик народилася 7 вересня 1957 року в селі Забужжя Любомльського району. 1978 року закінчила Луцький держав­ний педагогічний інститут імені Лесі Українки. Вчителювала в селищі Головно, в місті Ковелі. Автор книг поезії (зокрема "Волинь моя, воле...", "Повернення Мавки", "Погожою дни­ною над Україною", Територія Слова"), посібників з ук­раїнської літератури. Заслужений вчитель України. З 2006 ро­ку - голова Волинської організації НСПУ.
Леся Українка в моїй долі
Я виросла не просто в селі, а в лісі та на лузі, у полях, які розкинулись коло лісів та на берегах Бугу - то жовтими клаптиками пшениці і жита, то білопінними острівками гречки, то синюватими льоногонами. Малою ще мала щастя наслухатися від старших людей різних міфологічних легенд і цілком довіряча розповідям про «сипу лісову і, польову». Я й досі бачу, як назустріч мені з густого жита виходить заквітчана польова русачка, і вірю, що це не привиділось, а було насправді. То ж можете уявити, яке враження справила на дівча, що було дитям природи, Лесина «Лісова пісня»! Я носила її в собі, як перше кохання, - переповідала меншим дітям, як чудову казку, переживала, як щось реальне, добре мені відоме.
Тепер, коли вже десятки років на уроках української мови та літератури сама своїм учням відкриваю завісу, за якою з'являється Мавка і Лукаш, до .мене приходить чистота і щирість перших вражень. Це твір, який я читаю щоразу по-новому, його філософська лінія супроводжує мене по життю.
І бути інакше не може, бо ж долею суджено лепти в краю «Лісової пісні» - у Ковелі, на перехресті доріг, що ведуть з Колодяжного до Скулина, з Любитова до Білина. Коли в Колодяжному я чую, як місцеві селяни називають велику письменницю «наша Леся», - я їх розумію, бо відчуваю те саме. Тут, на Ковельщині, живе її дух, тут якась особлива енергетика, саме в місцях, пов'язаних з родиною Косачів. Хочеться, щоби шляхетність, благородство, українство і демократизм цієї незвичайної родини стали життєвою школою для українців, а насамперед – для і волинян.
Для мене особисто Леся Українка, її творчість – це духовне опертя, частка мого світу, без якої життя було б набагато біднішим і безпораднішим. Тому будь-яка нагода торкнутися постаті Лесиного генія стає для мене святом.
І це не тільки уроки, шкільні вечори і конкурси, присвячені роковинам та ювілеям. У 1991 році ми започаткували в Ковелі «Різдвяні зустрічі на "Лесиній землі" і тричі збирали в себе в місті гостей-митців з усієї України. Традиційно щороку, напередодні Лесиних роковин, в Ковелі відбуваються зустрічі представників творчої інтелігенції, яких об'єднує любов до творчості нашої великої землячки. Ось уже протягом майже п'ятнадцяти років мені таланить у нашій Лесиній вітальні об'єднувати гостей під її зорею, бути ведучою цих зустрічей, звертатися зі словом про Лесю з підмостків сцени Будинку культури під час традиційних вечорів. Не оминаю нагоди побувати в Колодяжному – під час наукових конференцій, і з учнями. І без когось стороннього, сама люблю поблукати у затінку саду, по стежинках, що ведуть до ставка та до згаслого джерела.
А в 2001 році з ініціативи Волинської організації НСПУ та обласного управління культури задзвеніло на берегах Нечимного поетичне свято «Лісова пісня». Ось уже п'ять років у серпневі дні в скулинському лісі звучить поетичне слово, переплітається з мелодіями народних пісень, з голосом сопілки. Приходять сюди селяни з навколишніх сіл і їхні діти, школярі, вчителі, студенти, що перебувають на канікулах, представники жіночих організацій, усі зацікавлені, яких стає все більше. Прибувають волинські письменники, гості з Києва, Львова, Рівненщини, Луганщини... І це свято також: стало для мене, як і для багатьох колег-письменників та освітян, кладкою, яка веде на літературний і духовний материк Лесі Українки.
Та найбільше свято Лесі Українки – її твори, які поза часом, бо несуть світло найкращих людських ідеалів, силу духу того народу, ім 'ям якого себе охрестила навіки.
Тому лауреатство її високого імені – це нагорода долі.
Н.П.Горик
 
Автобіографічні роздуми
Я народилась 7 вересня 1957 р. в с. Забужжі Любомльського району в селянській сім'ї. Закінчила сільську десятирічку і в 1974 році стала студенткою філологічного факультету Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. З дипломом учителя української мови та літератури в 1978 році повернулась у рідний район і отримала направлення на роботу з Головненську загальноосвітню школу. Рік учительської праці в Головно - це час становлення, коли прийшло переконання в тому, що життєвий вибір зроблено правильно. З тих пір школа стала долею, свідомим вибором, місцем праці і творчою лабораторією.
У 1979 році вслід за чоловіком переїхала до Ковеля. Працювала старшою піонервожатою, а потім учителем ЗОШ №7. Коли в 1981 році збудували нову школу в районі заводу «Ковельсільмаш», у складі колективу вчительської молоді перейшла у школу-новобудову, яку очолив Б.П.Клімчук, тепер - Посол України в Литві. Це час активної співпраці з місцевою пресою, з'являються перші публікації у збірниках і журналах. Тож спробувала себе в журналістській роботі в заводській газеті «Робітниче слово», але любов до вчительської праці перемогла.
Була запрошена читати українську мову й літературу на підготовчих курсах до Ковельського машинобудівного технікуму, а згодом - і на викладацьку посаду. Отож у 1985-1995 роках працювала в технікумі - завідувачем денного відділення, головою учнівського профкому і просто викладачем. Паралельно – громадська діяльність і літературна праця. З моменту створення в 1989 році міського товариства імені Тараса Шевченка (згодом - «Просвіта») стала активним його учасником, заступником голови ради. У березні 1995 року – прийнята до Спілки письменників України.
З 1995 року по червень 2006 року вчителювала в ЗОШ №1 м.Ковеля. Це, вважаю, - найбільш плідний період мого життя, стрімкий, насичений працею, багатий на події. У 1998 році я взяла участь у Всеукраїнському конкурсі «Вчитель року» і стала його лауреатом, мені присвоєно звання вчителя-методиста. Почалася інтенсивна творча співпраця з фаховим журналом «Дивослово», де було видрукувано десятки публікацій з методики літератури для 10, 9 класів. Згодом методичний посібник для вчителів «Тематичні розробки уроків з української літератури. 10 клас» вийшов окремим виданням у видавництві «Освіта» (К., 2002). Я була запрошена апробувати нові підручники, у 2001 році взяла участь у Всеукраїнській нараді авторів підручників і посібників для загальноосвітньої школи в Черкасах. Написала ряд рецензій на підручники і посібники, брала участь як експерт у створенні нових програм з української літератури за програмою 12-річного навчання, включена до складу Всеукраїнського банку незалежних експертів. Безперечно, вся ця праця поєднувалася з щоденними вчительськими обов'язками, які були найголовнішим у моєму житті.
У 2001 році нагороджено премією імені Лесі Українки Волинської обласної державної адміністрації, а в січні 2006 року присвоєно звання заслуженого вчителя України.
Весною 2006 року мене обрали головою Волинської обласної організації Національної Спілки письменників України. Ця подія змінила ряд обставин мого життя. Я переїхала до Луцька, адже в обов'язки голови творчої спілки входить організація багатого на акції та події літературно-мистецького життя краю.
Однак педагогіка залишається другим крилом мого життя і надалі – працюю викладачем у Луцькому педагогічному коледжі.
* * *
Колеги про Н.П.Горик
Кожен урок, за її переконанням, повинен бути для учня відкриттям, викликати бажання вчитись, пізнавати, збагачуватись знаннями. І цей урок ведеться пристрасно, динамічно, літературний текст переплітається із життям. Прекрасне володіння словом служить не лише пізнавальній, але й виховній меті - дати духовні орієнтири молодим громадянам незалежної України, формувати ідеали Правди, Добра і Краси.
Г.І.Сидорук, вчитель української мови та літератури
 
Ніна Петрівна - щира, добра колега. Спілкування з нею завжди приносить задоволення, вона несе в собі потужний заряд позитивної енергії, комунікабельна, весела, багата на добро. Багатством своєї душі щиро ділиться з нами. Саме від неї ми дізнаємося про найгарячіші літературні новини, після розмови з нею нам хочеться прилучитися до високого мистецтва слова.
Ніна Петрівна запалює нас своїм оптимізмом. Ми йдемо з нею на зустріч із письменниками, ідемо в Нечимне і Колодяжне, щоб ще раз поспілкуватися з Лесею. Для нас Ніна Петрівна - порадник і наставник, а особливо для молодих, колег. Ця жінка - взірець відданої українки, справжньої людини, інтелігента, турботливої і мудрої матері, Людини з великої літери.
Н.І.Солоненко, М.Ю.Сидорська, Н.І.Стречень, В.О.Ссркова, вчителі української мови та літератури
 
Непросто говорити про неї, бо весь час переслідує почуття чогось недомовленого. Це неординарна особистість. Як учитель, вона розкривається на уроках у дітях: вони навіть копіюють її, переймають манери, поруч з нею і собі пробують творити. Чи не найбільше задоволення їй приносить робота з] обдарованими дітьми. Для них звичним є прийти до вчителя додому, щоб] одержати консультацію, порадитись.
Ніна Петрівна прислухається до думок, запрошує на уроки, щоб розвіяти якісь сумніви, вирішити проблеми... Де б не була, завжди після приїзду збере колектив, поділиться новою інформацією... Це – справжній учитель.
С.ВЛефоит, заступник директора школи
 
Критична і самокритична. Педагоги прийняли творчу особистість у свій колектив охоче, сприймає справи колективу як свої особисті, приходить на допомогу колегам у підготовці різних заходів.
Т.М.Донюш, заступник директора з виховної роботи
 
Тактовна, спокійна, врівноважена, завжди готова прийти на допомогу. Цікаво спілкуватися з нею. Дає багато нового.
М.І.Гавришук, вчитель математики
 
Ерудований, творчий, досвідчений педагог. Завзята, має невичерпну енергію і фантазію. Формує загальнолюдські національні якості школярів. Постійно працює над впровадженням нових підходів у викладанні мови та літератури.
Г.Л.Бондарук, вчитель історії
 
Слово про вчителя
Як тільки Ніна Петрівна з'явилася у нашому класі, то відразу почало ясніше сонечко світить. Вона зігріває наш клас щирістю і добротою. Уроки української мови та літератури стали набагато цікавішими й потужнішими.
І я точно знаю, що у моєму зоряному небі найкращих вчителів засіяла ще одна зірочка.
Анна Корнелюк, учениця 7-Б кл.
Найбільше мені сподобались ті уроки, коли ви приносили магнітофон і читали поезії під тиху музику. Спочатку це було незвично, а потім ми відчули поєднання поезії і музики - це справжнє диво.
Наталія Шнайдер, випускниця 2000 р.
Ніна Петрівна навчила цінувати прекрасне, бути самим собою, її уроки були наповнені теплотою і любов'ю, яка назавжди залишиться у наших серцях.
Юлія Лотоцька, випускниця 2003 р.
Не кожному учневі Господь послав щастя мати справжнього учителя, порадника і товариша в одній особі. Доля зробила мені такий подарунок – сплела наші стежки. І я почала вірити в те, що на Землі ще є хороші люди. Іноді мені було важко. Здавалось, що у мій весняний вік вривається зима зі своїм пронизливим холодом. Але тоді теплим сонечком з'являлися Ви, Ніно Петрівно, повертали весну, сповнену нової віри, надії та любові, у мою стомлену душу.
Дякую Вам за це. Дякую Вам за Ваші розуміючі очі, привітну усмішку, гостинність, вимогливість.
А особливо за здійснення моєї мрії – навчатись у столиці.
Нехай Бог пошле Вам творче натхнення, здоров'я, дитячі усмішки, безліч митей радості. А ми, Ваші учні, повірте, довіку будемо вдячні за Вашу допомогу, любов та працю.
Олена Абрамович, випускниця 2003 р.
Горик Ніна Петрівна: [про педагога, письменника] // Перлини педагогічної мудрості. – Луцьк, 2007. – C. 4-9.
ГІРКІ МЕДИ НЕВИННОЇ ЛЮБОВІ
Горик Ніна. Територія, слова: Поезії. – Луцьк: Волин­ське обласне редакційно-видавниче підприємство «Надстир'я», 1993. – 96 с.
Живу в собі, в собі ж культивую бажання бути об'єктивним у стосунках зі світом, що човпеться зовні мене, гартую здатність об'єктивно й адекватно реагувати на всі його посягання, незалежно, дотики це чи удари. Цілком ймовірно, що моя об'єктивність недалеко відбігла від благого її бажання. Однак існують випадки, коли зрікаюся і самого бажання. Я завжди суб'єктивний у ставленні до своїх друзів, а також у сприйнятті поезії. Друзів своїх люблю, а любов завжди суб'єктивна. Щодо поезії, то її, звичайно ж, можна звести до дефініції. Проте скільки б не існувало їй визначень, я, мабуть, ніколи не дізнаюся, що таке поезія. Цебто моє пізнання поезії завжди лишатиметься на рівні її відчуття, котрого не спроможуся увібгати в слово.
Одначе вступ мій затягнувся. Отож ближче до справи. Сьогодні я буду суб'єктивним удвічі. Бо збираюся писати про поезію – поезію Ніни Горик, а Ніна Горик – мій друг.
Уже сама назва збірки «Територія слова» наводить на роздуми. Кожен поет – Творець – витворює свій поетичний світ, освоює певну духовну територію. Слово у цьому світотворенні не тільки засіб, але й Творець. Адже пам'ятаємо, що «спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог». Звідси: Слово Поета – це і є Поет.
У кожного поета своя територія слова. Одним належать цілі материки, іншим дрібні острівці. Втім, різниця у розмірах ще не дає підстав будувати якусь ієрархічну драбину і приставляти її до вершини слави, позаяк величина території слова – це радше ступінь популярності поета (тобто сукупність таланту, прихильність долі і т. д.), а не суто рівень його таланту. Либонь, важить не так розміри території слова, як лад, що на ній панує.
Поезія Ніни Горик «тиха», не гучніша від биття серця. Ви не знайдете в збірці словесних ребусів, лабіринтів та пасток для читача. Поетеса не прагне будь-що здивувати нас якимось відкриттям, не береться у нас на очах експериментувати, не вважає своїм обов'язком повчати... Вона пише просто, як дихає. Можливо, Нінина поезія не здатна підкорити читача, запалити вогонь у його очах, але вона спроможна розчулити його, затуманити зір. Нінині вірші звичайні, як подих у щоку, як шепіт на вухо... Так само хвилюють і збуджують.
Може обриднути оригінальність, можна перенасититися новаціями, але, запевняю вас, нам ніколи не звикнути до звичайного.
Весну в неділю березень посватав! –
Так гілка гілці, так лоза – лозі.
І очерет, сухий, дивакуватий,
Скрипить від щастя на одній нозі.
І просто й чарівно.
За кожним Ніниним віршем мені вбачається жінка, зморена, з великими печальними очима, вона колише світ, а світ репетує, вибрикує, випручується з рук... Чи йому болить живіт, чи ріжуться зуби, чи просто вередує – жінка однаково терпляча, лише профіль її щораз більше увиразнюється на тлі буденщини, вона втихомирює, наспівує «люлі», а в самої рана на серці, та ніколи бинти накласти, бо час пелюшки міняти... «Я все... Я все на світі... розумію». Трагічне й печальне це всерозуміння.
Слова до нас по-різному приходять, –
По-різному і ми йдемо до них...
……………………………………….
Прийдуть слова, твою оцінять муку
І віддадуть солодкий свій нектар.
Яким би шляхом не йшов поет до слова, він завжди першопроходець і дуже рідко першовідкривач. Не буває легких шляхів до слова. Самі ж слова можуть приходити легко. Як осяяння. Це вже, очевидно, нагорода за «оцінену муку». Єдине, чим хочу доповнити Ніну, що слова не тільки «віддають солодкий свій нектар», але й, трапляється, жалять. А втім, Ніні це відомо.
Перенесу труди мої медові,
Гіркі меди невинної любові,
Сльози німої трепетну росу,
Якось в собі, в душі перенесу.
Свої і людські тяготи й недуги,
Які в мені не знищені, не стерті.
З одного краю сутності на другий
Перенесу – з народження до смерті.
Усвідомлення свого приречення не викликає в поетеси почуття відчаю або ж пригнічення, що б не посилала їй доля – вона однаково називає її ласкавою. Подібне смирення гідне поваги. Саме смирення, а не покірність, позаяк покірність – це ознака немочі, смирення ж – свідчить про духовне прозріння і духовну силу. І завжди, як підходжу я до квітки В захопленні побожно-мовчазнім, Самому Господу відомо, звідки Спалахує мелодія в мені.
Оця мелодія, що спалахує в поетесі, мабуть, якось передається іншим, стає їм чутною. Ще задовго до виходу збірки окремі Нінині вірші були покладені на музику відомими бардами Зоєю Слободян та Сергієм Морозом, виконувалися на фестивалі «Оберіг» і мали успіх.
Кількома словами обмовлюся про Нінині вірші для дітей. Прочитайте їх своїм дітям – їхня реакція буде найліпшою рецензією. Одне скажу, що писати для дітей, а надто для малят, значно складніше, аніж для дорослих. Оскільки поезія для дітей – це завжди діалог (відсутність позитивної дитячої реакції стверджує відсутність поезії), а діалог з дитиною можливий лише за умови взаєморозуміння і взаємосприйняття. Як на мене, то діалог цей у Ніни відбувся.
Дорогу до слова прокладено. Попереду – шлях до читача.
1993 р.
Гіркі меди невинної любові / В.Слапчук // Слапчук В. Політ механічної зозулі над власним гніздом / В.Слапчук. – Луцьк, 2001. – с. 53-55

Редактор Петро Мах
Засновник  - обласне управління культури та обласна наукова бібліотека імені Олени Пчілки,
м. Луцьк, вул. Шопена, 11, тел. 72-48-46.
Реєстраційне свідоцтво ВЛ № 070
від 16 червня 1995 року
Обсяг  - один друкований аркуш
Тираж 300
Діапозитиви виготовлено відділом автоматизації Волинської обласної бібліотеки для юнацтва,
м. Луцьк, пр. Волі, 2, тел. 2-39-95.
Відповідальна за випуск зав. відділом Н.О. Читкайло.
Набір та верстка - Борошук О.С.
Газета вихолдить один раз на 2 місяці.
Віддруковано з готових діапозитивів у друкарні "Волиньполіграф", м. Луцьк, вул. Привокзальна, 12.