Або погибель, або
 перемога -
Сі дві дороги перед            
нами стане...
Котра з цих двох            
нам судиться          
дорога?
    Д  а  р  м  а!
Повстанем, бо душа повстане.
    Леся УКРАЇНКА
Листопад-грудень 2001 року
Вікно в історію
Це число “Краєвиду” є продовженням добірки методичних матеріалів на допомогу вивченню курсу історії Волині в загальноосвітній школі, яку ми почали в попередніх випусках. Нині ми пропонуємо увазі читачів найновіші дослідження про період 1917-1919 років на Волині.
Це був досить складний і суперечливий час, коли гетьман Павло Скоропадський, а за ним Симон Петлюра як голова Директорії намагалися утвердити Україну як державу на міжнародній арені.
Вони хотіли вирішити земельне питання, питання національно-автономного устрою країни і найважливіші проблеми державотворення: побудову справжньої армії, створення органів влади, які могли б адекватно вирішувати назрілі на той період проблеми. На жаль, через складну зовнішньо та внутрішньополітичну обстановку, що склалася тоді, вирішити поставлені завдання в повному обсязі не вдалося.
Гетьманат, а за ним і Директорія не стали формами побудови незалежної української держави на початку XX століття. На Волині як складовій частині України представники цих урядів намагалися вирішувати соціально-економічні, політичні та культурні проблеми населення.
Пропоновані нами розвідки, дослідження та статті допоможуть учням, студентам та педагогам в підготовці різних видів завдань, можуть стати початком власної наукової роботи. Особливо підкреслюємо, що в цьому числі газети ми розкриваємо навчальні теми, які вивчаються в курсі історії України учнями 10-х класів.
Перші паростки відродження
( Історії Луцької української громади)
Весна 1917-го року. Події, що відбувалися в Луцьку 75 років тому. Можливо, що вони не згадувалися б так часто, якби не їх перегук з нашим сьогоденням, своєрідне повторення в подіях нашого часу. Тоді, в лютому, тільки зійшла крига царського свавілля. Весна несла пригнобленим народам Російської імперії не тільки зміни в природі, але й у суспільному житті. Саме весною 1917-го року в прифронтовому зрусифікованому, з переважаючим єврейським і польським населенням Луцьку появляються перші паростки українського національного відродження.
Початок національного пробудження в Луцьку, як і в багатьох інших містах і околицях України, пов’язаний з діяльністю Центральної Ради. Виникнувши на основі київських осередків різних українських партій та організацій. Центральна Рада швидко почала набувати рис всеукраїнського центру. Щоб поповнити свої ряди представниками з інших міст, розширити межу свого впливу, збільшити свій авторитет як загального органу, Центральна Рада запланувала провести в березні український національний конгрес. У відозві, надрукованій в усіх газетах і окремих листівках, повідомлялось, що прислати своїх представників на конгрес можуть “усі українські політичні, культурні, професійні, територіальні і інші організації, які стоять на платформі широкої національно-територіальної автономії України”.
В Луцьку повідомлення про утворення Української Центральної Ради обговорювалося вже на початку березня. Першим про потребу створення аналогічного органу в Луцьку заговорило вчительство. До нього швидко приєднались національне свідомі вихідці із Східної Галичини, яких воєнне лихоліття занесло на Волинь. До тих розмов долучились окремі представники інтелігенції, домовласники. Поки що далі розмов справа не йшла. Однак повідомлення про конгрес та можливість послати на нього своїх представників підігнало “процес бродіння”. З ініціативи вчителя Павла Голубовича і його товаришів Володимира Федоренка, Ростислава Шкляра, Кирила Мартинюка, Насті Скобелик у будинку Луцького братства (перебудований в школу, зберігся до нашого часу . по вулиці Плеханова, 5) було проведено перші збори української громади Луцька.
На них обговорювались різні питання, в тому числі і організаційні, але договоритись вдалось тільки про одне: склад представників на конгрес у Київ та збір коштів на їх поїздку. На жаль, ми мало знаємо про персональний склад делегації та її діяльність на Конгресі. Відомо нам поки що лиш те, що серед 4-х учасників конгресу, вибраних до Центральної Ради від Волині,— О. Головка, П.Колесника, П. Кас’яненко і Б. Козубського, саме останній був висунутий чи підтриманий делегацією Луцької громади. Павло Голубович по приїзді з Києва був вибраний головою Луцької української громади.
На початку квітня було проведено загальні збори, на яких прийнято статут нової суспільно-політичної організації під назвою “Луцька українська громада”. В ньому було записано: “Луцька українська громада ставить метою з”єднання всіх вірних синів України на добро як Матері України, так і всієї держави Російської взагалі”. Досить чіткими були вимоги до членів громади. Ними могли бути тільки ті українці, які “визнають, що найкращою формою майбутнього ладу Російської держави е форма федеративно-бюрократичної республіки з широкою автономією для України”.
По суті, статут Луцької української громади чітко відтворював той напрям української політики, що дістав схвалення на конгресі: автономія України в складі Російської демократичної республіки. Основною сферою діяльності громади вважались громадсько-політична, розширення рядів і впливу. Діючи в місті прифронтовому, де був значний військовий гарнізон, Луцька громада одним з першочергових своїх завдань поставила роботу з солдатами. Чи не завдяки успішній роботі членів громади та їх сприянні в Луцьку виникла ще одна організація — українська рада Луцького гарнізону.
Той факт, що діяльність як української громади, так і української ради Луцького гарнізону були поза увагою дослідників і не є ще зараз детально вивчена, змушує нас говорити про цю діяльність поки що фрагментарне. В обласному архіві збереглось декілька документів української ради гарнізону, друкованих чи писаних на спеціальному бланку. З них ми знаємо, що головою ради (в усякому разі з літа) був Якубовський. Не знаємо, хто персонально, але знаємо, що представники її чи гарнізону виїжджали на українські військові з’їзди в Києві. Також маємо немало свідчень про те, що рада гарнізону брала участь чи підтримувала ті заходи, які організовувала Луцька українська громада. Найзначніші з них, про які маємо свідчення в обласному архіві, — спільна організація святкування проголошення Українською Центральною Радою 3-го Універсалу. Саме тоді міська дума отримала від Української гарнізонної ради лист за підписом Якубовського, щоб вивісити з цієї нагоди “над будинком управи український прапор жовто-блакитного кольору”.
Характер Луцької української громади як суспільно-політичної організації багато в чому був викликаний ситуацією в місті: відсутністю значних осередків українських політичних партій та багатонаціональним складом населення. Аналогічний характер мали громади в тих містах, де українське населення було в меншості чи повинне було виступити проти ще давніх, навіть чорносотенних російських організацій.
В Луцьку українській громаді протистояли досить багаточисельні аналогічні різні організації єврейського населення та дещо менша за кількістю — польського. З останньою часто з’єднувались невеликі громади волинських німців, чехів та словаків. Через те, що в державних установах російське населення мало найбільше своїх представників, воно не потребувало оформлення в якусь нову спеціальну організацію, тим паче, що продовжувало існувати і активно діяти зрусифіковане Луцьке православне братство.
Всі ці національні організації Луцького населення чітко розмежувались під час виборів до міської думи у вересні 17-го року. Перші демократичні вибори в Луцьку було проведено в квітні. Тоді обирались представники в міську громадську раду. Однак ці вибори якихось значних змін в міське самоуправління не принесли. Зате на других виборах у вересні пристрастей не бракувало. Було складено аж 5 списків кандидатів у міську Думу. Зі своїми списками виступили: єврейський національний блок, домовласники, соціалістичний блок, польський демократичний та український національний.
Архів не зберіг нам всіх документів про ці вибори і все ж... Зберігся список членів Луцького комітету соціалістів-революціонерів (есерів), що брали участь у виборах. Прізвища, прізвища... Л. Корсак, М. Нечипорук, Ф. Терешко, І. Єфименко... Хто з них місцевий, хто прийшлий чи військовий? Які заходи, крім участі у виборах, в активі цієї партії? Збереглась декларація в міську думу нового складу об’єднаних українських соціалістів. В ній ціла програма заходів політичних, економічних, культурно-освітніх. Багато пунктів звучать актуально і зараз. Ось хоч би таке: повна незалежність міського самоуправління від центру, нагляд тільки за законністю дій... Або: забезпечення права кожного на помешкання. І не яке-небудь, а здорове. А в плані національному — широка культурно-національна автономія.
По суті, останній пункт вже реалізувався під час виборів. І хоч український національний блок не був основною силою на виборах, все ж він зумів добитись політичних успіхів. Українська громада, по суті, виявилась вже тією суспільною силою, з якою не можна не рахуватись. Недаремно після цих виборів ключові позиції в Луцькій думі — діловода і заступника голови — були передані в руки українців.
З оформленням в Луцьку осередків різних політичних партій, про що свідчать списки кандидатів в Українські установчі збори, українська громада, як і аналогічні їй єврейські і польські організації (товариства), переходить більше на культурно-освітню діяльність. Можливо, саме тому, що громада спочатку більше уваги надавала суспільно-політичним справам, з її середовища і при її сприянні виділилась “Просвіта”, що займалась виключно культурно-освітньою роботою. Збори громади і “Просвіти” часто проходять спільно, але головує на них, як правило, керівник громади. Разом ці організації (в них багато спільних членів) проводять різні освітні і культурні акції.
Серед справ, якими займалась громада, чи не найбільше пов’язано з освітоn